…Зміни в ландшафті поблизу Рівненської АЕС, де автотрасу Київ — Ягодин перетинає багато високовольтних ліній електропередач, одразу впали в очі. Насамперед на ділянці дороги недалеко від райцентру Володимирець. Тут ліворуч і праворуч буквально за півроку здійнялися вгору і закрокували до горизонтів десятки потужних недавно змонтованих мачт ліній надвисокої напруги. Правда, поки що без гірлянд електроізоляторів та товстенних дротів, які провисають над землею. Коли все це зберуть докупи і увімкнуть нарешті до Об’єднаної енергосистеми країни (ОЕС), важко сказати. Роботи ще багато. Принаймні уряд вимагає від Міненерговугілля завершити все до початку опалювального сезону. З цим довгобудом давно пов’язують проблеми з енергозабезпеченням всієї центральної частини України.
Чи запрацює взагалі Київська підстанція?
Останнім часом цим питанням переймаються багато хто з авторитетних фахівців. Події, які нині, напередодні зими, відбуваються в ПЕК і навколо нього, уможливлюють такий сценарій. Збудована ще на початку 2000-х у Макарівському районі Київської області підстанція 750 кВ «Київська» має приймати надлишкову, «зачинену» атомну генерацію у західному регіоні країни і далі, вже лініями передач у 330—110 кВ, транспортувати споживачам центральних областей. Але за весь цей час вона так і не запрацювала за призначенням. Понад мільярд гривень, які витрачено на її спорудження, практично заморожено. Бо згадана ЛЕП 750 кВ досі не збудована. І це в умовах, коли Укренерго давно має для цього необхідні кредитні кошти.
Вкотре повернутися саме до цієї історії змусили кілька ініціатив, що останнім часом народилися у стінах Міністерства енергетики та вугільної промисловості й, здавалося б, виключають одна одну. Мова, по-перше, про два довгоочікувані проекти для прискорення введення в експлуатацію згаданого довгобуду, затверджені Кабміном ще в травні. Це проект «Реконструкція ПС 750 кВ «Київська» зі встановленням другого автотрансформатора 750 кВ та будівництво заходів повітряних ліній 330 кВ у Київській області» та проект «Реконструкція відкритої розподільчої установки 330 кВ зі встановленням АТ-3 на ПС 330/110 кВ «Новокиївська». А ось наступний, липневий реформаторський крок міністерства — явно неочікуваний, дивний і незрозумілий для багатьох фахівців — викликав у знаних спеціалістів галузі лише безліч запитань без переконливих відповідей. В умовах катастрофічного дефіциту електроенергії в ОЕС та дедалі більшої залежності від її російського імпорту ухвалюють рішення про експорт електроенергії в Європу. Звідки її брати? Планують піти найпростішим (на перший погляд) шляхом: виокремити енергоблок №2 Хмельницької АЕС від єдиної енергетичної системи країни і транспортувати його «надлишкову» генерацію в країни Європейського Союзу. У міністерстві пояснюють, що такий маневр дасть змогу в подальшому використовувати без обмежень нині «зачинені» потужності ХАЕС і РАЕС.
— Це технічно безграмотне, дуже енергонебезпечне і невиважене рішення, — з обуренням повідав мені один з добре знаних в ДП «Укренерго» професіоналів. — Навіщо ж тоді споруджували ПС «Київська», в яку ми вгатили мільярд гривень?! Чи не опиняться замороженими й потужності ЛЕП 750 кВ з Рівненської АЕС, які нині добудовують? Може статися так, що роками не працюватиме на споживача ще понад мільярд, але тепер вже доларів! І як все це узгоджується з планами будівництва третього і четвертого блоку ХАЕС та взагалі з реалізацією розділу «Ядерна енергетика» оновленої «Енергетичної стратегії 2030»?
— Можливо, це роблять з урахуванням звернень польських диспетчерів допомогти покрити дефіцит у їхній енергосистемі?
— Ми завжди підтримували сусідів через енергоострів Бурштинської теплової станції та енергоблоками Добротворської ТЕС, яка здатна напряму поставляти електроенергію в Польщу.
У цих чергових експортних прожектах, завершив думку мій співрозмовник, явно приховано чийсь великий приватний інтерес та закулісну боротьбу за перерозподіл власності паливно-енергетичного комплексу. Надлишкові обсяги генерації атомних станцій західного регіону повинні працювати за призначенням. Якби вони спрямовувалися нині, як це передбачали ще 20 років тому, через ПС «Київська» в енергодефіцитний центр країни, її споживачі менше відчували б нестабільність роботи теплових електро?станцій.
«Будуть не віялові відключення, а віялові включення»
Такий прогноз на наступний опалювальний сезон майже одночасно висловили кілька авторитетних експертів, коментуючи гарантії міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина щодо стабільності електропостачання, які він висловлював Арсенію Яценюку на засіданні Антикризового енергетичного штабу. Складність ситуації не тільки в неможливості за рік докорінно змінити справи на краще в галузі, яка десятиліттями була зачиненою і монополізованою, де корупційна складова зашкалювала, де ніколи не було ринкової ціни на енергоносії, де в тарифах на теплову та атомну генерацію ніколи не було реальної собівартості. А звідси і безліч сірих схем і мільярдні тіньові потоки. Біда в тім, що і зараз до електроенергетики таке саме ставлення, як до невичерпного джерела чи як до піддослідного кроля, над яким можна нескінченно ставити експерименти на виживання.
— Ще страшніше, що ці експерименти роблять нині не фахівці-професіонали цієї галузі, а менеджери, тимчасові люди, яких призначила на посаду відповідна політична сила. Вони не прораховують наслідки своїх дій, бо впевнені в особистій безкарності за помилки. Можливо, саме в цьому треба шукати причини неузгодженості та хаотичності в ухваленні органами державної влади важливих рішень в енергетичному секторі. Нині ці ознаки можемо спостерігати. Певне, ще й тому, що галузь уже котрий рік продовжує функціонувати без затвердженої «Енергетичної стратегії України». Рішення РНБО з цього питання не виконали.
Віце-президент ВГО «Енергетична Асоціація України» Юрій Вікторович Саква говорив з глибоким знанням того, що зараз насправді відбувається в системі Міненерго. Він 40 років свого життя віддав цій галузі, був заступником міністра, директором ДП «Енергоринок».
— У країні немає головного стратегічного інструмента управління енергетичною безпекою — «Єдиного енергетичного прогнозованого балансу України», який складався б із балансу нафти і нафтопродуктів, ядерного палива і відновлюваних джерел… Баланс теплової енергії в масштабі країни взагалі не розглядається. І ніхто в парламенті не б’є з цього приводу тривогу. Це вигідно всім. У ручному режимі легше керувати, простіше дерибанити. Дуже багато у нас політиків, пов’язаних з енергетикою.
Тенденція, яку вже не зупинити?
За висновками учасників круглого столу «ПЕК. Сто днів до зими. Загрози та протидії», що відбувся на початку серпня в Українському домі, саме подальша незбалансованість тарифної політики на енергоресурси продовжує підтримувати хибну стратегію розширення пільг та субсидій населенню. Це вимушений, вважають, крок уряду з огляду на брак прогресивних програм адресних дотацій населенню. Такий стан — основний бар’єр та загроза реформам в енергетичному секторі.
«Більш точні, неупереджені та незаангажовані оцінки, оцінки без політичного впливу» причин нинішньої кризової ситуації в паливно-енергетичному комплексі дала, за словами віце-прем’єр-міністра Валерія Вощевського, міжнародна місія у складі 26 експертів із США, Канади та Євросоюзу. На прохання України вони підготували для нас план дій в енергетичній галузі на найближчу зиму і на п’ять років для досягнення енергетичної незалежності. Вільям Брайан, старший радник міністра енергетики США, який був присутній на згаданому круглому столі й презентував цю велику працю, зауважив: остаточне рішення, чи діятиме Україна згідно з цим підготовленим планом, залишається за Кабміном.
Як виходитимемо з того колапсу, в якому опинилась енергетична галузь, найближчим часом суспільство побачить. Але вже зараз зрозуміло, що від звинувачень у всіх гріхах олігарха-монополіста, який контролює майже 80% заведеної у безвихідь теплової генерації країни, у саботажі урядових розпоряджень та небажанні поставляти відповідне вугілля на теплові станції, треба робити більш прагматичні кроки. Скажімо, ухвалювати вже такі цивілізовані рішення, які б змусили його бути більш підконтрольним державі. Мова передусім про регуляторні документи, які не були свого часу розроблені саме на умовах забезпечення приватним власником ТЕС енергетичної безпеки країни.
— Це треба було обумовлювати ще у приватизаційних умовах, — сказав кореспонденту УНІАН відомий експерт Сергій Дьяченко. — Тепер треба переглядати ліцензійні умови, які видає НКРЕКП, до того ж з вимогою забезпечення всіх параметрів. Насправді зараз існує мало керований суб’єкт, хоча є правила ринку…
У нинішніх умовах, вважає голова Бюро комплексного аналізу і прогнозів, не час говорити про демонополізацію, роздроблення монстра: реприватизація — явище вкрай негативне для інвестиційного клімату. Вихід один — зміна ліцензійних умов і введення статусу монополіста. І тоді вже Антимонопольному комітету регулювати ДТЕК як монополіста. Усі заходи мають бути радикальними і невідкладними, тільки це дасть свій результат.
У всіх цих розбірках на очах у суспільства в пошуках винних у вкрай незадовільній готовності країни до опалювального сезону ми, на жаль, не помічаємо не менш загрозливого — посилення російського впливу на стан нашого ПЕК. Не говоримо про російський газ та імпорт його електроенергії, про свіже і відпрацьоване ядерне паливо та вугілля сепаратистів, яке збираємося транспортувати територією країни-агресора. Звинувачуючи Ріната Ахметова і минулу владу в поглинанні однією особою майже всієї теплової електрогенерації країни, не б’ємо тривогу з того, що нині вже майже 75% електропостачальних компаній не українські. Вони або стовідсотково підпорядковані російським олігархам, або ті є міноритарними акціонерами ще державних обленерго, всіляко знецінюючи їхні активи перед продажем чергового пакета акцій.
За перше півріччя цього року енергопостачальні компанії заборгували «Енергоринку» (а він — генеруючим компаніям) 27 мільярдів гривень! А уряд шукає гроші на закупівлю вугілля, вже обіцяють надати тому самому ДП «Енергоринок» 2 мільярди гривень кредитів. А чому не вимагаємо жорсткіше від російських власників обленерго — боржників, як і від своїх — Григорія Суркіса, Юрія Бойка та того ж Ріната Ахметова — виконувати приватизаційні договірні зобов’язання? Говорити про націоналізацію не на часі, та і грошей у державі немає для цього.
Більш загрозлива тенденція в іншому, зазначали мої співрозмовники, — у «захопленні без жодного пострілу», у «приватизації без жодної копійки» вже кількох державних підприємств, підпорядкованих Міненерговугіллю. Спеціалісти відомства називають серед таких НЕК «Укренерго», «Укрінтеренерго», НКРЕКП, які в останні півроку очолили люди, нібито тісно пов’язані з групою Костянтина Григоришина.
— В Укренерго майже повністю змінено все керівництво і в апараті, і в регіональних підрозділах, — на умовах анонімності казав мені один з його працівників. — Прийшли нікому не відомі люди, щоб вирішувати долю п’ятнадцятитисячного колективу, нібито у нас немає вже підготовлених професіоналів — достойних кандидатів на посади.
І після невеличкої паузи жорстко завершив думку:
— Як можна допускати, щоб національну компанію, яка відповідає за життєдіяльність майже всього енергогосподарства країни, її магістральних і міждержавних ліній електропередач, яка виконує централізовану диспетчеризацію об’єднаної енергосистеми України, контролював через «своїх людей» громадянин Росії, представник її великого капіталу?
Але це вже запитання до тих, кому безпосередньо підпорядковується ДП «НЕК «Укренерго».
Від редакції. «УК» готовий надати свої сторінки для висловлення й інших точок зору на проблеми, які порушено у цьому журналістському розслідуванні.
Ми в Google+