Писанка єднає схід і захід
РЕПОРТАЖ. Сакральне допомагає переселенцям почуватися своїми в закарпатському краї
Вихідний, а в цьому приміщенні по-дитячому гамірно і по-дорослому ділова атмосфера. Пахне свічками, як у церкві. За столами сидять діти і дорослі, у руках — яєчка. Через годину вони стануть великодніми, а поки що — білі кружальця. Легкі, як сніг.
— Наш учитель Роман Іванович повидував із них білок і жовток, ось бачите дірочку, — пояснює Саша Ясінська, біля якої довелося присісти. — Тепер ми їх розмальовуємо. У неділю понесу писанки до собору святити, а потім подарую їх друзям і хрещеним, коли прийдуть до нас у гості.
В Ужгороді майстер-класи з виготовлення писанок для дітей щороку влаштовує викладач художнього інституту Роман Пилип. За ці роки захистив дисертацію, здобув науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. Напередодні Великодніх свят кілька днів присвячує давньому заняттю українців — писанкарству. Розкриває основні технічні прийоми, демонструє візерунки, які здавна використовували в Карпатах для оздоблення великодніх яєчок.
Однак нинішній рік особливий. Якщо раніше в науку приходили жителі обласного центру і довколишніх сіл, то нині вперше — з-за меж області. Прибулі з Донецької й Луганської областей захотіли долучитися до одного з найдавніших християнських звичаїв відзначення Великодня.
…Понад два десятки дитячих голівок схилилися над столами. Матусі, щоб діти почувалися впевненіше, допомагають — так візерунок виходить гарнішим. Після цього яєчка викупають у кольоровій фарбі, виплавлять із них віск. Коли з-під зафарбованої однотонної поверхні проявляться лінії первісного малюнка, відбудеться народження справжньої писанки.
За диво-перетвореннями стежать восьмирічний Лев Вільчік разом із мамою Ганною. Вони з Донецька, в Ужгороді понад півроку.
«Ми сюди приїхали разом із чоловіком, двома дітьми, дідусем і бабусею, з собаками і кішками», — розповідає вчорашня донеччанка.
Матуся восьмирічного Лева хотіла б продати квартиру в Донецьку і назавжди перебратися на Закарпаття. А її син мріє повернутися в місто, в якому залишилися друзі. «Там тепер війна, тому туди не можна», — по-дорослому розмірковує він. Ужгород, до речі, йому теж подобається, і в новій школі знайшов собі товаришів.
Пані Ганна поки що без роботи, та планує влаштуватися на медичний факультет Ужгородського національного університету, бо раніше працювала в Донецькому медуніверситеті.
В іншій кімнаті оволодівають навичками мотанки. «На яєчко наноситься клей, а потім на його верх слід акуратно намотувати нитки, коло за колом. Все треба брати натуральне, з льону», — розповідала третьокласниця Олександра Ясінська. Вона одна з небагатьох з Ужгорода. «Я все робила сама», — хвалиться.
Юному Данилові Соломіну вдалося рівненько покласти на яйце ряди льняної нитки — і теж радіє. Поряд за сином спостерігає батько Євген.
— Ми приїхали з Луганська, і вже подружилися з іншими переселенцями. Спілкуємося через Фейсбук, де є група «Український Донбас на Закарпатті». Прочитуємо найсвіжіші оголошення і збираємося час від часу, — розповідає пан Євген. — Вдячні організаторам майстер-класу, які займаються з нашими дітьми, допомагають забути жахи воєнного Донбасу.
Соломіни в Ужгороді винаймають квартиру, та не скаржаться на життя, а пан Євген як журналіст, кореспондент центральних українських каналів, розкриває на телеекранах справжні обличчя бойовиків.
«Ви хоч раз глянули б у їхні очі — висновки зробили б для себе однозначні. На жаль, дуже невтішні», — констатує він.
Юні Данило, Лев, Олександра і всі інші невдовзі смакували величезним тортом. Його з понад 100 білків і жовтків, які видув із середини яєць Роман Пилип, спекли організатори майстер-класу. Тож користь від писанкарства була подвійною.
Прощаючись, матері разом із дітьми дякували викладачам — Романові Пилипу, вчорашнім випускницям художнього інституту в Ужгороді Ксенії Рибалко та Жужанні Гайдош за науку писанкарства.
Так у вихорі буднів і свят нормалізується життя вимушених переселенців із Донбасу. Дедалі більше інтегруючись у закарпатський культурний духовний простір, вони вже бачать тут свою малу батьківщину.
Ми в Google+