Перша половина цього року в світі означилася значущими археологічними знахідками. У цей контекст вписалися й кияни.

Як відомо, на Поштовій площі, котру називають воротами Подолу, в січні почали зводити торговельно-розважальний центр. На глибині трьох метрів будівельники зачепили залишки опорядженої деревом дороги, що в давнину вела до Хрещатицьких воріт. Зручною і, як бачимо, якісною вона була і в ХVII—ХVIII століттях — її поміст із товстих дубових колод досі надійно опирається на грунт. Проїжджа верхня частина вкрита кількома шарами дощок. Конструкція хоч і без додаткових кріплень, але міцна. Під цим помостом знайшли залишки гідротехнічних споруд ХV століття. Це дерев’яні рури, що слугували водогоном та системою дренажу з київського узвишшя.

Фото УНIAН

Нижче, на відмітці від п’яти до семи метрів, збереглися горизонти часів Київської Русі. Уявіть: знову з дорогами! На Поштовій площі наштовхнулися навіть на вцілілі, зроблені з напівколод паркани висотою 120 сантиметрів. За ними археологи потрапили на територію тогочасної садиби і виявили схожу на житлову зрубну будівлю площею приблизно 30 квадратних метрів. Її нижня частина з чотирьох колод, покладених одна на одну й зв’язаних по кутах зрубною технологією, якою, до слова, користуються й нині. Ще там чітко проглядаються сліди ювелірної майстерні, численні ремісничі залишки…

— Зупинятися не можна. Копати слід обов’язково — знаємо, куди і яким способом, — каже директор Центру археології Києва при Інституті археології НАНУ Михайло Сагайдак. — Ще в 1973-му, коли прокладали метро до Контрактової й Поштової площ, усвідомили: під землею лежить майже 200-гектарне місто — українські Помпеї! Зафіксували навіть тип нової урбаністичної культури початку II тис. н. е., фактичним джерелом котрої була антична цивілізація. Обійшовши всю Європу з півдня на північ, вона прижилася на Подніпров’ї. Знаєте, коли ми стали народом з писемністю? Коли прийняли християнство. На береговій лінії Києва почався активний симбіоз слов’ян з іншими народами. Не дарма з’явився вислів «із варяг у греки». Налагоджували контакти із Скандинавією і рештою Європи. Древляни, подоляни, тобто місцеві жителі, взялися за вивчення іноземних мов, номенклатури товарів, виробництво, зовнішню торгівлю.

Так, сформована за принципом міської общини, народилася та стала справжнім європейським осередком «матір міст руських», — Київ. Уже тоді містяни дотримувалися общинної присяги, що гарантувала впорядковані взаємини. Суспільство, хоча й ієрархізоване, з князем на чолі, сповідувало закони первісної демократії. Принцип рівності був жорстким і дієвим. Тривало так від другої половини IХ століття до кінця ХI.

У наших північно-східних сусідів у зоні, до якої з околицями входять нинішні Москва, Ярославль, Рязань, Тула, тоді не було жодних імпульсів державного життя. Там проживали племена в стані первісного варварства. Навіть синхронно не зароджувалися міста, подібні нашому Подолу.

— Це не емоції, а глибокі наукові аргументи з археологічними, історичними підтвердженнями, — продовжує думку лауреат Державної премії України в галузі науки за цикл наукових праць з археології Михайло Сагайдак.

У ті часи чимало спільного в наших пращурів було із скандинавами. За характером середньовічної урбанізації ми подібні до шведів, а от за її масштабами — перевищуємо в кільки разів. Це «варягів» вражає й надихає все знайдене ретельно вивчати, реставрувати, зберігати й демонструвати народу. Приміром, у музеях Стокгольма, Упсали, Сігтуні, Бірки зберігають артефакти, виготовлені в Середньому Подніпров’ї, Києві. Це ювелірні вироби, предмети кераміки, орнаментовані й вкриті поливою глиняні писанки.

Під час поїздки в Швецію приємною несподіванкою для археолога стали середньовічні ювелірні форми для виготовлення ремінних блях. Кількість блях свідчила про статус дружинника або воїна, тож вони були цінними. Відливали їх на Подолі, де й продавали. Саме такі в 1970 роках знайшов Михайло Андрійович під час розкопок на Контрактовій площі. Вони представлені в музейній експозиції міста Бірки і підтверджують жвавість військових та торговельних взаємин між нашими народами.

— Шведи все, що знаходять (з людськими останками включно), вносять у банк даних, потім зберігають, — розповідає пан Сагайдак. — Один із прикладів — середньовічне місто Ганзейського союзу доби вікінгів (VIII ст. н. е.) на острові Готланд. У його столиці Вістб’ю університет спеціалізується на вивченні людських останків. Такі рештки — полігон дослідження хвороб, особливостей, проблем. Усе дуже ретельно опрацьовують, поєднують таку науку з музеєфікацією. Хочеться, щоб і в нас так було. Знайдене під час пошукових робіт — не закопують. Наприклад, у місті Йорк (Велика Британія) під будівлею банку зробили масштабну археологічну експозицію. Публіці доступні законсервовані та відреставровані предмети, що підтверджують спільний духовно-економічний зв’язок між тим регіоном і нашим Подолом.

Знахідки на Поштовій площі надзвичайно важливі, бо вкотре нагадують про європейське коріння місцевих жителів. Саме ця територія може стати пізнавальним, науковим, туристичним лідером столиці, адже науковці довели: не із землянок вилазили пращури, як це вряди-годи подають прихильники «русского міра», а виходили із світлих, добре опалюваних приміщень. Ремісники, торговці, представники соціальної еліти вдягалися зручно і гарно, їли з хорошого посуду, любили й цінували прикраси. Будь-який предмет тих часів — виразне підтвердження цього.

— На Поштовій площі треба зробити престижну археологічну експозицію, — каже дослідник київської старовини майже із 40-річним стажем. — Щоправда, спочатку треба надійно законсервувати знахідки, бо грунти через дощі та сонце стали рухливими. Тому й припинили розкопки. Сподіваюся, не надовго. А ще для користі справи слід, не відкладаючи на потім, перепланувати споруду торговельно-розважального центру.

Олена СЕДИК
для «Урядового кур’єра»