Про пасічника Сергія Хохича із села Мильці, що на Полтавщині, я дізнався від його столичного колеги на святі меду в цьому обласному центрі. Було це років п’ять тому. Просторий майдан поблизу стадіону «Ворскла» імені О. Бутовського вщерть заставили ятками з бджолиною продукцією — вибір настільки щедрий, що аж в очах рябіло від воскових рамок, стільників, бідонів з глечиками та різної форми і ємності скляних банок, наповнених бурштиновим продуктом. Отримавши від дружини завдання купити на зиму найкращого меду, я розгублено переходив від ятки до ятки, уважно роздивляючись товар, і не міг наважитися на покупку.
— Бачите он того козарлюгу? — показав мені сухенький сивовусий дідок у величезному крислатому брилі, який назвався Василем Івановичем, викладачем інституту бджільництва з Києва. — Рекомендую купити в нього. Звідки знаю? Повірте літній людині на слово. Я сам давно такого, як у нього, меду не куштував.
Маточки, маточки…
Так ми познайомилися із Сергієм Володимировичем, дружимо й досі. Усі ці роки я купую тільки його мед, бо він має особливу консистенцію і присмак, що не набридає. Та й сам пасічник — колоритний, козацької статури і зовнішності, завжди в доброму гуморі.
Попри свій багатющий досвід у бджолярській справі, по-справжньому займатися нею він почав у 34 роки. А перед тим було і навчання у Кременчуцькому льотному училищі цивільної авіації, і роки роботи у загоні сільгосп?авіації на Тернопіллі, і випадкові заробітки. Це — у смутні часи після розпаду Союзу. Ось і не вір після цього, що в кожного з нас є своє, долею визначене призначення. А пасічникувати його спершу навчав дід Сергій, батьків тато, на честь якого його й назвали, — учасник боїв за Сталінград і Полтаву, який форсував Дніпро і загинув та похований у братській могилі в Кіровограді. Батькові Володимиру Сергійовичу та матері Ользі Данилівні біля бджіл поратися було ніколи — спеціалізувалися на колгоспному буряківництві, вирощуючи для держави рекордні врожаї. Як він каже — будували комунізм. За що їх і нагородили трудовими орденами та медалями. А як діда не стало, ази бджолярства онукові наполегливо прищеплювала бабуся Євдокія Микитівна, колгоспна кухарка. За його словами, худенька і дуже рухлива жінка, яка хоч і поралася днями біля плити, але знаходила час і для пасіки. У них дома завжди було до 5 вуликів-лежаків.
— То маточки, маточки, — показує, було, мені бабуся бджолиних маток, бо раніше їх не мітили. Це зараз у мене всі вони мічені, — розповідає Сергій Володимирович і усміхається, пригадуючи ту науку й те, як ловив рої, а взимку вони пропадали, бо бракувало спеціальних знань щодо їхнього утримання. А якось новий рій прилетів і поселився у нього у старому холодильнику.
А було це так. Бабуся навіщось забрала в нього вулика, що стояв порожній, і рамки з нього склала у старий холодильник, який стояв у саду біля хати. З часом його дверцята відкрилися, і там оселилися бджоли. На той час, а це було у 1998 році, він уже прочитав чимало літератури про догляд за бджолами, тож зумів їх зберегти живими, здоровими тієї зими і наступної. Так і пішло йому в руку це ремесло.
Тепер Сергій Володимирович опікується 70 бджолосім’ями породи українська степова, яких «розселив» у селах Бреусівка та Чапаївка Козельщинського району, і всім він дає лад. Більшість своїх вуликів зробив власноруч.
Коли зацвітуть луки
Ганна Дмитрівна, дружина пасічника, яка родом із Чапаївки, розказувала, що їхні бджолосім’ї розташовані в хороших місцях, поблизу медоносів. Тому його «дівчатам» (так він називає комах) за взятком далеко летіти не потрібно. За рік подружжя накачує з вулика у середньому 50 літрів (200 кілограмів) меду. Для порівняння: першого разу з вулика на сім рамок вони накачали всього 10 літрів. Але той мед був особливий — гречаний, божественно запашний! Нині чисто гречаного меду на Полтавщині, мабуть, немає.
Благовірна Сергія Володимировича заслуговує на те, щоб про неї розповісти окремо. Вона — педагог за фахом, ось уже 20 років працює у Полтавській школі №19 учителем початкових класів, а недавно закінчила ще й Гадяцьке училище пасічників та київські курси апітерапії. Щоправда, зізналася: до вуликів вона не зазирає, адже боїться бджолиних укусів. Зате майже вся чорнова робота на ній: слідкує за тарою, чистить, сушить, перетирає, розпечатує рамки, крутить медогонку… Їй до вподоби і процес, і додатковий підробіток. Бо на вчительську зарплату нині не розгуляєшся.
Прикро, але цього року багато меду вочевидь не буде. Сади цвіли дружно, акація дуже швидко відцвіла — буря «допомогла». Потім почалися холодні ночі, сильні вітри. Тож сім’ї великі, розплоду багато, бджоли мед не носять, а більше їдять. Хохичі сподіваються на дощі, після яких, можливо, луки по-новому зацвітуть, і буде взяток. На несприятливі погодні умови нарікають і їхні колеги із Запоріжжя та Миколаєва. У одних випадають надмірні дощі, а в других — сушить. Тому цим літом кількість і якість меду під питанням.
— Нинішнього сезону ми лише один раз мед качали, на початку червня. Взяли травневого всього 100 літрів, — розповідає Сергій Володимирович. — Добре, хоч немає випадків отруєння бджіл. Бо на автозаправці знайомий казав, що в Кобеляцькому районі чимало комах потруїлося на ріпаках. Біля нас, Бог милував, ріпаку не сіють…
Любов назавжди
Хоч і не завжди щедрий урожай меду отримує Сергій Хохич, але його цілком вистачає для благодійної діяльності, якою він займається з 2005 року, відколи став членом полтавських районної та обласної спілок пасічників. До речі, Ганна Дмитрівна також у спілчанських лавах: подружжя поставляє безкоштовно свою солодку й корисну продукцію дітям-інвалідам і учасникам АТО на Донбас, у сільську лікарню і будинок престарілих при ній. Щоб і ці люди, як висловився пасічник, трохи «подзьобали» смачненького. Причому Хохичів, звісно, ніхто не змушує це робити. Благодійність — справа добровільна. Просто Сергій Володимирович вважає, що пасічнику не можна бути скупим.
Вочевидь, саме тому і їм Бог дає, зберігає їхні бджолосім’ї та винагороджує якісним медком. Подружжя реалізує ще й прополіс, медовуху, пилок, маток, бджолопакети (тим, хто бажає завести пасіку). Для потреб родини Ганна Дмитрівна виготовляє лікувальні мазі на основі бджолопродуктів. Планують Хохичі побудувати так звані бджолині лежанки, що нормалізують тиск і гармонізують усі процеси життєдіяльності в організмі людини. Але то буде згодом, нині ж найважча для пасічників пора — збирання меду. А ще потрібно забезпечити, щоб не вилетіли рої, а літні зливи не зруйнували вулики.
Трудяться на пасіці цілими днями — разом із бджолами, та мріють про те, щоб усі українці до одного вживали мед. Приміром, як у Японії, де дітям обов’язково дають його щодня, адже розуміють, який він корисний. Мед — це здоров’я, і він вартий витрачених на нього грошей. А то цукерки дітям купуємо, а ці природні смачні ліки ігноруємо. Так не повинно бути, вважає Ганна Дмитрівна. Дітей можна переконати і привчити до вживання меду.
У родині Хохичів цей бурштиновий бджолиний продукт люблять і вживають усі. Найбільше — берегиня домашнього затишку, яка вважає себе ласункою. Особливо їй смакує травневий, з лугового різнотрав’я. Він запашний.
— Дуже смачно чай із медом уприкуску пити, — зауважує Ганна Дмитрівна. — А ще ліпше зі стільниковим, — усміхається господар пасіки.
Але розширятися, збільшувати кількість бджолосімей подружжя не планує.
— Ось добудуюся, — показує Сергій Володимирович на новозведені стіни навколо своєї хати у Мильцях, — і досить з мене пасічникування. Візьму вудку і ловитиму рибу на ставку.
— Це він каже так, для годиться. Бо ми обоє знаємо, що своїх «дівчат» з крильцями він не зрадить попри жодні обставини…
МЕДОВІ РЕЦЕПТИ ВІД ХОХИЧІВ
Салат із моркви з медом та горіхами
Інгредієнти: 2 морквини, 2 ст. л. меду, 2 ст. л. очищених подрібнених горіхів, 1 яблуко, 1 ст. л. лимонного соку.
Спосіб приготування: очищену моркву натріть на дрібній тертці, полийте медом, перемішайте, посипте подрібненими горіхами, додайте натерте на дрібній тертці яблуко та лимонний сік.
Кава з медом
На 2 порції: 2 ст. л. лимонного соку, 3 ч. л. меду, 300 мл гарячої чорної кави. Мед змішайте з лимонним соком і влийте у суміш гарячу каву. Процідіть напій у підігріті чашки або склянки.
Короп із медом
Коропа почистіть, промийте, наріжте порційними шматками, покладіть у каструлю, додайте нарізану моркву, петрушку, ріпчасту цибулю, перець і сіль, залийте водою і проваріть. Зварені шматки коропа викладіть на таріль. Прикрасьте скибочками лимона, яйцями й петрушкою.
Проціджений крізь сито відвар уваріть до 2/3 його початкової кількості, охолодіть, знову процідіть, з’єднайте з розмоченим у воді желатином, розмішайте до повного розчинення. Потім додайте оцет, процідіть і змішайте з провареним разом із родзинками медом, охолодіть, залийте коропа і поставте в холодильник.
На
Ми в Google+