Серед відомих партійних, державних і громадських діячів минулого століття, які пройшли школу комсомолу, був і Григорій Іванович Ревенко. Він, як і багато інших лідерів комсомолу України, своєю наполегливою працею, активною життєвою позицією, новаторським підходом до справ досяг високих посад у партійних і законодавчих органах України й СРСР. На превеликий жаль, 26 жовтня цього року Г.І. Ревенко пішов із життя і за його побажанням похований на Київщині, в селі Козин Обухівського району. Це коротке слово — данина шани і прояв світлої пам’яті про цю прекрасну людину його однодумців, колег і друзів.

Народився Г.І. Ревенко 29 квітня 1936 року в селі Студенна на Вінниччині. В 1958 році закінчив Львівський політехнічний інститут фахівцем хімічної промисловості. Після навчання три роки працював інженером-конструктором на Одеському заводі холодильного машинобудування. Отримавши трудовий гарт, пов’язав своє подальше життя з комсомольською та партійною роботою.

З 1961 року — другий, перший секретар Іллічівського райкому комсомолу міста Одеси, секретар, другий секретар Одеського промислового обкому ЛКСМУ, інструктор Одеського обкому КПУ. З 1966 року — перший секретар Одеського обкому ЛКСМ України. Це був непростий період у житті партії, держави і комсомолу: ліквідація райкомів у великих містах, поділ державних, партійних і комсомольських комітетів на промислові й сільські, створення на селі колгоспно-радгоспних управлінь, а згодом — повернення до попередніх структур. Реорганізація вимагала перебудови в роботі, посилення уваги до всіх організаційних та ідеологічних питань, постійного пошуку форм діяльності, що відгукувалися б на вимоги й потреби часу.

Період роботи в обкомі ЛКСМУ збігся з активною мобілізацією  комсомольців і молоді на виконання завдань п’ятирічки, направленням юнацтва на ударні будови, розгортанням соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства, примноженням трудових досягнень студентських будівельних загонів тощо. За десять років роботи в Одеській області Григорій Іванович пройшов унікальну школу становлення, проявив себе здібним і вмілим організатором, авторитетним ватажком молоді.

Як секретар ЦК ЛКСМУ в 1968—1972 роках, Григорій Іванович Ревенко багато зробив для примноження добрих справ республіканського комсомолу, очолюючи такий важливий напрям його діяльності, як робота серед студентської молоді, координація зусиль штабів студентських будівельних загонів. Завдяки успішній організаторській роботі комітетів ЛКСМУ всіх рівнів — від ЦК до комітетів комсомолу вищих навчальних закладів, підтримці міністерств і відомств, своєчасному укладенню відповідних договорів із замовниками, технічному забезпеченню студзагони України тоді виконували величезні обсяги робіт на будовах Казахстану, Сибіру й України. Саме за великий особистий внесок у ці важливі справи в 1971 році секретар ЦК ЛКСМУ Григорій Ревенко був нагороджений орденом «Знак Пошани».

З 1972 до 1984 року Г.І. Ревенко — інспектор ЦК Компартії України, секретар, другий секретар Київського обкому партії. Робота в столичній обласній парторганізації збагатила його неоціненним досвідом спілкування з людьми, посилила особисту відповідальність за стан справ в усіх галузях народного господарства столичного краю, демократизацію партійного життя. Нове і глибше бачення перспектив розвитку країни, домінант суспільного процесу дало Г.І. Ревенку навчання в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, яку він закінчив 1981 року.

З червня 1984-го до листопада 1985 року Григорій Іванович працював інспектором, заступником завідувача Відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПРС, що дало змогу йому всебічно вникнути в стиль роботи вищого керівного органу партії, вивчити досвід діяльності республіканських і обласних партійних організацій країни.

Далі була напружена й дуже відповідальна робота впродовж п’яти років на посаді першого секретаря Київського обкому Компартії України. Цей період збігся з часом, коли 1986 року трапилася страшна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. Саме з нею пов’язані безпрецедентна за масштабами евакуація людей із зони АЕС, ліквідація наслідків аварії, спорудження саркофага та поява нового міста атомників Славутича на Чернігівщині. Лише цей, не зовсім повний, перелік небувалих досі техногенних і соціальних проблем вимагав від першого секретаря обкому партії напруги всіх сил і нервів, постійної зосередженості на перебігу справ на АЕС, вирішення повсякденних питань життя області, потреб людей, діяльності партійних комітетів, громадських організацій, виборних радянських органів. Йому особисто доводилось постійно вирішувати й узгоджувати в республіканському і союзному урядах, міністерствах і відомствах безліч складних і невідкладних питань стосовно подальшої долі Чорнобильської АЕС.

У 1990 році Г.І. Ревенко призначений членом Президентської Ради Радянського Союзу, де й плідно працював до осені 1991 року.

Із 33 років трудового стажу майже 30 років віддав  Г.І Ревенко роботі в комсомольських і партійних органах. Він добросовісно ставився до дорученої ділянки роботи, завжди проявляв ініціативу, був вимогливим і принциповим керівником, умілим і енергійним організатором, справедливим у ставленні до співробітників. Григорій Іванович завжди був вірним товаришем і другом, люблячим батьком, прекрасним сім’янином.

Г.І. Ревенко був членом ЦК КПРС з 1986 року, делегатом ХХVІ—ХХVІІІ з’їздів КПРС, ХІХ Всесоюзної партійної конференції, членом ЦК Компартії України в 1986—1990 роках, членом Ревізійної комісії Компартії України в 1981—1986 роках. Він обирався кандидатом у члени Політбюро ЦК Компартії України, делегатом ХХV— ХХVІІ з’їздів Компартії України, депутатом Верховної Ради СРСР, народним депутатом СРСР, депутатом Верховної Ради УРСР, депутатом Київської обласної Ради.

Заслуги Г.І. Ревенка високо оцінила держава, нагородивши його орденом Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани», медалями, Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

У пам’яті всіх, хто знав Г.І. Ревенка, він назавжди залишиться талановитим керівником, людиною новаторського, творчого складу характеру і високого громадянського обов’язку, яка все своє життя присвятила рідній країні, людям.

Ю. Н. Єльченко, А. І. Корнієнко, Г. Д. Максименко,  
А. І. Кикоть,  В. Д. Сінько, А .М. Амелькін,   О. О. Андріяка,
О. М. Біліченко,  М. О. Борсук, С. М. Вовченко,  
Ю. М. Зелінський,  Ю. П. Каплін,  С. Л. Кравцова,
В. О. Кравчук,  І. Л. Куцай, І. А. Ніколаєнко,  В. П. Пак, 
М. І. Приймаченко, В. Г. Розсоха, М. С. Степаненко, К. Т. Фурсов