Історичні виклики останнього часу, масована інформаційна війна Російської Федерації проти України висунула перед вітчизняною медіа-спільнотою завдання, які раніше ніколи не стояли. Професія журналіста опинилася серед найнебезпечніших у країні, якщо згадати кількість загиблих і травмованих протягом року, що минає. Пропаганда, контрпропаганда, свобода слова для професійних медійників наповнилися новим змістом та не баченими досі суперечностями.
Про те, як захистити внутрішній інформаційний простір та фахово доносити правду про Україну у світі, як змінити й осучаснити ЗМІ у відповідь на нові вимоги, як забезпечити свободу слова і право преси на власний погляд, що є основою зрілого громадянського суспільства, розповів «Урядовому кур’єру» голова Державного комітету телебачення і радіомовлення Олег НАЛИВАЙКО.
УК: Ви вдруге очолюєте Держтелерадіо. Вперше — з вересня 2009-го по березень 2010 року, і то була кардинально інша ситуація, інша країна. Які завдання вам доводиться виконувати тепер, щоб відповідати новим умовам життя?
— Ситуація в березні цього року була вкрай напружена. Багато структур, зокрема обласних державних телерадіокомпаній, зайняли розмиту позицію. Коли ми почали визначати, в якому напрямку діяти, виявилося, що треба було займатися буквально всім. Система руйнувалася з усіх боків під впливом революційних змін внаслідок агресії РФ та браку коштів.
Тоді й визначилась головна проблема: нестача документів стратегічного плану. Чого ми прагнемо? Куди рухаємося? І хоч багато хто говорив, що нині головне — «дірки залатати», ми вирішили, що треба розпочати розробляти стратегію. Активно долучилися до роботи наші спеціалісти, представники Інституту стратегічних досліджень, медіа-спільноти. Протягом трьох місяців було підготовлено два важливих документи: стратегія розбудови інформаційного простору до 2020 року і доктрина інформаційної безпеки.
Ключовою проблемою була і залишається інформаційна безпека, протистояння інформаційній агресії Російської Федерації. З іншого боку, треба було думати про те, як підготувати такий закон, який би не повернув нас до диктаторських часів у вимірі свободи слова. Тож розробляли такі законопроекти, які будуть чинні не лише у ці складні часи, а й у перспективі.
У результаті в парламенті було проголосовано кілька пріоритетних законопроектів: про суспільне телерадіомовлення, про розширення зони дії закону про доступ до публічної інформації, про захист гарантій професійної діяльності журналістів. Останній проголосовано у першому читанні. Сподіваємося, що нова Верховна Рада найближчим часом ухвалить цей документ і в другому читанні.
Ще один з ініційованих законопроектів стосується прозорості медіа-власності. Закон ще не проголосовано. Однак після набуття чинності він зобов’яже розкритися кожного із власників й акціонерів телерадіокомпаній. Тож маємо підійти до розв’язання болючої проблеми, коли найбільшими інформаційними ресурсами України володіють таємничі офшори.
УК: Уже давно на часі питання роздержавлення друкованих ЗМІ. Тривали дискусії, як найменш безболісно здійснити цей перехід, розроблено закон, але запитання поки залишається без відповіді.
— Негативом у стратегічному плані є провал голосування в Раді закону про роздержавлення друкованих державних і комунальних ЗМІ. Цей законопроект було погоджено з редакторським корпусом, із громадськістю та відомствами. Над ним разом із Держкомтелерадіо працювала спілка журналістів, інші медіа організації, експерти Ради Європи. Коли у квітні ми вносили його на розгляд парламенту, були абсолютно впевнені, що за нього депутати проголосують. Однак для ухвалення закону не вистачило кількох десятків голосів. За цей час ми його доопрацювали і внесли на розгляд уряду. Вважаємо, що він один із тих, які повністю змінять палітру нашого інформаційного простору.
УК: Що, на ваш погляд, означає ідея створення Міністерства інформації, яка на минулому тижні в колі медійників і на засіданні профільного комітету Верховної Ради викликала дуже емоційну реакцію?
— Невирішених питань у реагуванні на сучасні виклики в інформаційному просторі дуже багато. Повільно проходять документи в міністерствах і відомствах: проект стратегії розвитку інформаційного простору і проект доктрини інформаційної безпеки ми підготували за три місяці, але їх і досі не ухвалено. Проекти законів, урядових постанов, зокрема з визначених пріоритетів, погоджують у відомствах місяцями замість тижня за регламентом. Ще у травні було внесено пропозиції щодо розширення інструментарію, серед них — підпорядкування Держкомтелерадіо Концерну РРТ, видавництва «Преса України». Рішень досі немає.
Ми запустили радіомовлення на Росію і Крим, внесли зміни в формат УТР за рахунок мобілізації внутрішнього ресурсу. Треба йти далі, створювати студії телерадіопродакшн, інформаційні центри для реагування на інформаційну агресію РФ.
Розв’язання такого кола і такого рівня завдань потребує підвищення управлінського статусу керівника галузі. Юрій Стець — ефективний менеджер, досвідчений політик. А щоб висловити своє ставлення до планів діяльності Міністерства інформаційної політики, треба побачити положення про це відомство.
УК: Як же нам перемогти чи хоч на рівних вести інформаційну війну?
— Основними професійними принципами журналістики залишаються оперативність, правдивість, збалансованість. Якщо від них відступати, довіри до ЗМІ не буде. Давати відсіч пропаганді Кремля можна тільки правдою.
А ось на неприховану брехню треба негайно відповідати. На спеціальні пропагандистські заходи РФ мають моментально реагувати спеціальні служби. Поки що цього не відбувається так, як мало б бути. Здебільшого контрпропаганда тримається на ентузіазмі й громадянській активності волонтерів і блогерів.
У березні-квітні ми вирішили організувати доставку друкованих видань на території Донецької та Луганської областей, яку визволили від терористів або ж вона все ще залишалася захопленою. Зіштовхнулися з державним механізмом, який працює дуже повільно, складно. Довелося піти іншим шляхом — звернулися до медіа-спільноти, волонтерів, які допомогли доставити видання і продовжують це робити.
УК: Донесення правди до жителів окупованих територій про державну політику дуже важливе задля руйнування впливу російської пропаганди, але не менш важливе й донесення правди про події в Україні до світової спільноти. Що у нас з іномовленням?
— На той момент, як я очолив Держтелерадіо, іномовлення фактично було зруйновано. Броварський радіопередавальний центр разом із вежею порізали на метал, на його місці збудували котеджі. Майже всіх працівників звільнили.
Телевізійне іномовлення вимагало зміни пріоритетів. На одному засіданні прозвучало: «Нас сьогодні бачить і чує Уругвай». Чудово! Але зараз важливо протистояти російській інформаційній агресії в Європі. А як?
Щорічний бюджет «Russiа Today» — 400 мільйонів євро, «РИА «Новости» — 100 мільйонів євро. А щорічний бюджет нашого УТР — 23 мільйони гривень. Зрозуміло: хоч би якими талановитими були наші журналісти, питання технічного оснащення, студійного обладнання переважають.
Ми вирішили шукати ефективні рішення в межах своїх можливостей. Не секрет, що кошти в країні знайти дуже складно, оскільки вони здебільшого скеровуються на армійські потреби. Та ми знайшли можливість для того, щоб з 1 грудня відновити радіомовлення на Крим, Донецьк та Луганськ, Російську Федерацію включно до Санкт-Петербурга і Москви. Обговорюємо технічні можливості продовжити радіотрансляції до Уралу. Раніше в іномовленні переважали документальні фільми, концерти — це був переважно культурологічний, просвітницький канал.
Однак у нинішніх умовах треба діяти по-іншому. З нового року в іномовлення додадуть новини, які виходитимуть щодві години.
Бюджетних коштів катастрофічно бракує, і добре, що підставив плече приватний бізнес. Група компаній «1+1» у серпні запустили проект з іномовлення.
А ось в Івано-Франківській області історично ніколи не було державного телебачення. Не залучаючи додаткового бюджетного фінансування, ми отримали цифрову ліцензію, і вже 25 грудня плануємо розпочати мовлення Івано-Франківського телебачення.
УК: Із 1 січня, як було оголошено, має запрацювати суспільне телебачення і радіомовлення для України. Цей проект не просто на часі, а й вимога до нашої країни як європейської. Чи все готово до його старту?
— Наступного року цей проект стартує однозначно. Однак це не означає, що з першого дня нового року все зміниться на телеекрані чи в радіоефірі. Суспільне телебачення має забезпечувати інтереси суспільства, а не олігархічних груп чи політиків.
Контент державних телерадіокомпаній зазвичай орієнтувався на активне висвітлення діяльності державних структур і уряду. Ми ще до ухвалення закону зорієнтували державні телерадіокомпанії: контент повинен змінитися. І на сьогодні він здебільшого відповідає законопроекту про суспільне телерадіомовлення.
Як діятиме суспільне телебачення і радіомовлення, визначатиме наглядова рада. Формуванням контенту займатиметься редакційна рада, половину якої формує трудовий колектив, а іншу половину — наглядова рада. Так унеможливлюється державне втручання.
Але залишається багато організаційних проблем. Потрібно зареєструвати національну суспільну телерадіокомпанію. Нині Мін’юст працює над цим. Проект Кабміну про створення національних суспільних телерадіокомпаній передбачає ліквідацію обласних держтелерадіокомпаній, на базі яких створюватимуть національного суспільного телерадіомовця. Але в цій системі працює понад 6 тисяч людей. І, схоже, саме слово ліквідація їх дуже налякало.
Інший шлях, як прописано в законі, створення національного мовця на базі ОДТРК через їх реорганізацію. За цією схемою створюється єдина національна суспільна телерадіокомпанія і йдуть включення регіонального інформаційного продукту. З цього приводу саме й тривають дискусії. Однак без них не обійтися, бо приймаємо стратегічні рішення і помилятися не маємо права.
Сподіваємося, що протягом січня-лютого наглядову раду буде сформовано. Маю надію, що в ній працюватимуть представники громадськості й делеговані від кожної фракції чи депутатської групи у Верховні Раді авторитетні фахівці із незаплямованою репутацією.
ДОСЬЄ «УК»
Олег НАЛИВАЙКО. Народився в 1961 році у Львові. Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського університету. Стажувався в Агентстві міжнародного розвитку США (1994), Академії народного господарства в Німеччині (1995). Очолював корпорацію «Інформаційні системи України», холдинг «Главред-медіа», УНІАН.
Голова Держкомтелерадіо (2009—2010 рр., з березня 2014 року).
Очолював Національну спілку журналістів України (2012—2014 рр., з березня 2014 р. — секретар спілки).
Лариса КОНАРЕВА,«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+