Півроку тому до мого знайомого звернувся його рідний брат (він із сином давно живе у Німеччині) з проханням: кілька тижнів, поки на Донеччині тривають воєнні дії, дозволити тимчасово пожити у нього в квартирі дружині цього сина — Олені разом з дітьми, жителями Донецька. За кілька днів його рідня вже квартирувала у самому центрі Бучі. Господар квартири віддав родичам велику кімнату, у якій перед їхнім приїздом зробив євроремонт. Сприяв працевлаштуванню старшої дочки і домовився з відділом освіти, щоб її син навчався у найближчій школі. Спливав час, а війна на сході тривала. Здавалося, можна було лише поспівчувати донецьким родичам. Проте у подальшому ситуація складалася так, що співчувати потрібно було власникові квартири — Олександру, бо оті найближчі родичі тепер хочуть… відібрати у нього житло. Про це господар квартири випадково дізнався від сусідів, які стали свідками у бучацькому паспортному столі нахабної вимоги Олени: її та дітей прописати за місцем їхнього тимчасового проживання. На відповідь паспортистки, що це суперечить чинному законодавству, відвідувачка влаштувала істерику: мовляв, вона переселенка з Донецька, а її навмисне не хочуть прописувати. У міській раді за аналогічним сценарієм вона вимагала надати їй позачергово ділянку землі… Це їй не допомогло.

Вважаючи себе ображеною на цілий світ, вона вирішила діяти більш підступними й цинічними методами. Спочатку вирішила відігратися на 82-річній матері господаря квартири — допомогти їй вкоротити віку. Щойно ранком Олександр поїхав на роботу, вона навстіж відчинила вікна в кухні та вітальні, тож протяг мав гуляти квартирою аж до 8 вечора, доки не повернеться з роботи Олександр. Їй сусіди неодноразово робили зауваження і про такий метод «загартовування» рідної матері повідомили синові. Він одразу приїхав раніше з роботи і побачив матір легко одягнену, посинілу від холоду. Господар зажадав пояснень від Олени. Та влаштувала скандал, дорікнувши Олександрові тим, що він мусить прописати її та дітей. Потім — викликала правоохоронців. Олена звинуватила Олександра в тому, що він у нетверезому стані побив її. Міліціонери цій нахабній і брехливій заяві не знайшли підтвердження. Знахабнілій Олені не вдалося упекти за грати Олександра, тож вона вирішила заплямувати його авторитет як законослухняної людини і забомбила скаргами відділ кадрів установи, де він працює. Але жодна перевірка її скарг не підтвердила. Вказані дні й години начебто дебоширства Олександра було сфальсифіковано, оскільки саме тоді він був на… роботі.

Новоприбулу сімейку адамсів хвилювало лише одне — як найшвидше стати повновладними господарями квартири. Аферистка вирішила діяти через його родичів, що проживають у Німеччині. З неабияким акторським талантом, щоразу граючи роль глибоко ображеної і нещасної від постійних посягань на її честь та гідність, жінка регулярно обливала брудом Олександра. Для цього у неї був час, адже вона, на відміну від Олександра, ніде не працювала (і не збиралася цього робити, адже отримує субсидію як переселенка із зони АТО.) Їй вдалося посіяти розбрат між родичами, звинувативши нічого не підозрюючого Олександра у всіх смертних гріхах. Тож його рідний брат та інші родичі перестали спілкуватися з ним. Цікаво, що чоловік Олени, Леонід, який ще півроку тому розповідав, як їм добре живеться у Німеччині (на відміну від України), теж приїхав у… Бучу. Тепер він вважає, що йому у квартирі рідного дядька в Бучі буде краще житися, ніж у двокімнатній квартирі, яку дві родини, що живуть у Німеччині на «соціалку», орендують. Звісно, Буча не Європа, але жити можна, тим паче задарма. Адже за всі комунальні послуги і перевитрату електроенергії, газу, води платить Олександр. Він по-інтелігентному намагається з цією сімейкою адамсів вирішити це питання. Але Олена і її «німецький» чоловік в один голос запевняють, що у них нема грошей ні на оплату комунальних послуг у квартирі дядька, ні на оренду іншого житла. Проте на п’яні вечірки, від яких потерпають сусіди, у них гроші звідкись беруться. І Олександр, і його сусіди мріють про те, що врешті-решт ці порушники спокою виїдуть з квартири і в під’їзді буде тиша й спокій, як раніше — до поселення цих горе-родичів… Вони мріють про мир, який панував у їхній оселі до появи гостей з далеко не європейськими намірами.

Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»