Я вже прочитав і підписав до друку останню сторінку завтрашньої газети, коли підійшов цензор.

— Ось тут ідеться про те, що учні шостого профтехучилища протягом останньої чверті отримали понад півтисячі «двійок»… Треба цю фразу зняти! — сказав він.

— Але ж у «Переліку відомостей, що заборонені до друку…», якщо я не помиляюся, такої вимоги немає... — спробував заперечити я.

— Так, немає. Але обком партії не хоче, щоб таку інформацію поширювали на всю область! Бо вона ілюструє, наскільки низький рівень нашого гегемона — робітничого класу, — не без іронії в голосі закрив суперечку цензор.

…Цей анекдотичний факт справді був у моєму житті, коли ще працював у волинській обласній молодіжній газеті. Звісно, ще за Союзу. А згаданий вище «Перелік…» був товстим секретним талмудом Головліту — установи, яка офіційно доводила до всіх засобів масової інформації і друкарень, що можна, а чого не можна публікувати. Бо ж імперіалістичні розвідки, як відомо, 90% розвідувальної інформації вже тоді отримували після прискіпливого аналізу радянської преси, виступів на телебаченні і радіо.

Чому нині, коли в нас законодавчо заборонено цензуру, згадав про цей випадок? Бо окупація «братніми» інтервентами Криму і провокації, спрямовані окупантом на розхитування внутрішньополітичної ситуації в Україні, вельми нагадують про високу ймовірність повноцінної війни зі «старшим братом».

Отож, зважаючи на високу ймовірність уже неприхованої військової експансії на материкову частину України, нині маємо вжити усіх можливих і неможливих заходів, аби не тільки підвищити бойову готовність наших Збройних сил, а й припинити просочення інформації, яка може їм зашкодити.

Свого часу наше оборонне відомство в особі голови регіонального медіа-центру МО Ігоря Корчака через Фейсбук попросило ЗМІ і громадян виважено і обережно висвітлювати переміщення українських військ.

«У зв’язку з оголошенням часткової мобілізації потрібно зважати на те, що з допомогою мережі Інтернет ваші повідомлення, матеріали, фото- і відеодокументи можуть переглядати й недруги України», — йшлося  в його  заяві.

Тому наші військові просять подумати перед публікацією даних про чисельність, нумерацію, укомплектованість військових підрозділів, маршрути їх пересування, номенклатуру і стан бойової техніки, а також прізвища командирів. Особливо важливо не допускати просочення інформації про передислокацію військових частин або окремих підрозділів. Адже згідно з усталеною практикою розвідки, саме публікація в ЗМІ часто і є тим фактом, що документально підтверджує ті чи ті відомості.

«Якщо вам випадково вдалося в денний або нічний час стати очевидцем пересувань чи маневрування військ… то перш ніж викласти відео чи фото, потрібно добре подумати… оскільки її можуть і будуть використовувати наші супротивники! — аж надто делікатно звертається до всіх патріотично налаштованих людей представник Міноборони. — Отож власну інформаційну діяльність слід здійснювати з врахуванням інтересів безпеки Вітчизни».

Це прохання абсолютно логічне і, на моє переконання, недостатньо… жорстке. Адже при загрозі національній безпеці будь-які зайві церемонії, в тому числі й в обмеженні оприлюднення тієї чи іншої інформації військової тематики, недоречні!

Усім, хто причетний до творення засобів масової інформації чи просто є патріотом українського державотворення, варто згадати, що ще 12 серпня 2005 року наказом Служби безпеки України було затверджено і 17 серпня цього ж року зареєстровано Міністерством юстиції України «Звід відомостей, що становлять державну таємницю». Пізніше в цей важливий для оборони документ внесли різного ∂атунку зміни і доповнення. Але саме він залишився тією основою, що нині, в умовах часткової мобілізації і фактичної підготовки країни до відбиття вторгнення агресора, має забезпечити захист мобілізаційної і військової інформації від очей та довгих вух агресора.

Але поки наші державні інституції, що звикли жити і працювати в умовах тотального розгулу демократії, розмірковуватимуть, як саме посилити охорону державних таємниць на всіх рівнях, уже зараз, сьогодні кожен відповідальний українець — незалежно від того, простий він громадянин чи відповідальний працівник ЗМІ або інтернет-ресурсу, — має пам'ятати: в цю хвилину ціла армія спеціально навчених людей відслідковує усе, що стосується наших військових!

Не треба пояснювати, хто працює з поширенням пов'язаної з нашою обороною інформації. Як і того, що в розмовах, у тому числі по телефону, при спілкуванні в мережі Інтернет, маємо навчитися не говорити зайвого.

Бо Радянський Союз і стояв сам проти всього світу так довго зокрема й через те, що вмів охороняти інформацію. Не тільки про пересування будь-яких військових колон, а й про те, скільки там… «двійок» отримали «майбутні гегемони» в якомусь ПТУ!