Директор школи 
Микола КОНОНЧУК

Жартують, що коли школярик переходить до третього-четвертого класу, батьки, допомагаючи йому з підготовкою домашніх завдань,  вже починають почуватися… хм… не зовсім інтелектуалами. Що вдієш — така шкільна програма, котра схожа на казкового персонажа, який потрапив до печери з коштовностями і може залишити собі все, що винесе за один раз. От і старається набрати побільше. Чи варто так навантажувати школярів?

Про це розмовляємо з директором школи № 20 міста Чернігова Миколою КОНОНЧУКОМ.

— Насамперед хотілося б відзначити, що вашу школу любить усе місто і навіть ті учні, котрі у вас не навчаються…

— Маєте на увазі ковзанку? Так, ми хотіли, щоб діти знали про здоровий спосіб життя не тільки з розмов на уроках та виховних годинах. Аби хлопчисько не захотів піти з цигаркою чи пивом за ріг, йому треба було дати якусь дуже яскраву альтернативу. І ми її знайшли — завдяки прекрасному педагогу Віталію Йосиповичу Сидоренку. Це він років 16 тому запропонував відгородити на шкільному подвір’ї майданчик і залити ковзанку. Причому зробив  дуже грамотно всі нашарування: ∂рунт, глина, пісок, камінці. Коли заливається вода, вона замерзає таким чином, що навіть з настанням плюсової температури лід тримається ще тиждень-другий. Тепер наші учні змагаються одне перед одним у вправності на ковзанах — хоч під музику для власного задоволення, хоч під час гри у хокей.

— А в теплу пору року?

— Маємо на пришкільному майданчику дуже гарне сучасне  спортивне знаряддя — учні вибороли його, перемагаючи в різних спортивних змаганнях. Ми ніколи не проганяємо дітей з інших шкіл, які приходять до нас повправлятися. До речі, у новому Державному стандарті виділено здоров’я і фізичну культуру як єдине ціле. Це добре, що йдеться про заняття, котрі мають конкретний оздоровлюючий вплив на організм дитини. Цим і відрізняється нова шкільна реформа від попередніх: індивідуальною роботою з кожним учнем. І це стосується всіх навчальних предметів. Досі ми, вчителі, лише формували знання, слідкували, аби діти засвоїли те, що належить знати за програмою. Нині педагог має пояснити практичне значення того, що вивчається, навчити, як пристосувати теоретичні знання в нестандартній ситуації. Коли дитина розуміє, навіщо їй потрібно засвоїти той чи той параграф чи розділ підручника, у неї з’являється зовсім інше ставлення до предмета, бажання поглибити тему, самостійно опрацювавши додатковий матеріал. Це корисно з усіх точок зору, в тому числі й у плані переосмислення ролі комп’ютера, який має перетворитися з джерела не завжди коректних і корисних ігор на джерело цікавої інформації. Таким чином ми робимо крок до підвищення якості освіти. Це одна із засад і нового Державного стандарту. І ми, обладнавши два надсучасні комп’ютерні класи, готові йому відповідати.

«Тетяно Олексіївно, а ось тут незрозуміло!» Фото автора

— Чи не буде це занадто: і так наших школяриків від комп’ютера не відженеш, а тут ще й «А нам учителька загадала…»?

— А ось тут маємо непросте, однак дуже важливе завдання: не лише навчити дітей самоосвіті, а ще й самоорганізації та самокритичному ставленню до того, що вони роблять. Навчити навчатися! Причому так, щоб здобути максимум знань і не нашкодити собі. Має бути золота середина!  Недаремно  з першого класу введено такий предмет, як «Основи здоров’я». Те, що засвоюється змалку, стає переконанням на все життя.

— Схоже, останнє стосується не лише ставлення до рівноваги між працею та відпочинком?

— Безперечно! Нині доводиться виправляти багато різних перекосів, помилки суспільства, батьків. Ми це бачимо, оскільки школа наша  сімейна. У її стінах навчалися бабусі й дідусі, потім тата й мами нинішніх школярів, котрі живуть у нашому мікрорайоні. І зі зміною поколінь дуже помітно зміни в духовному плані: нині часто стають пріоритетними матеріальні цінності. Тому важко працювати з батьками, шкільні роки яких припали на період розвалу Союзу, коли був хаос, коли сформувалися зовсім інші погляди на життя. Але якось на батьківських зборах прозвучало зауваження: ваша школа, мовляв, схожа на сонячний острівець, відгороджений від негативу нинішньої дійсності. І це втішило: ми ж бо справді хочемо, щоб у шкільних стінах дітям було затишно, щоб це було місце, де їх розуміють і їм допомагають. Де вони радіють дружбі і пізнають прекрасне, мріють, співпереживають, творять — тобто  вчаться бачити радощі життя і в іншому, нематеріальному ракурсі. І в цьому плані я вважаю дуже важливим допомогти школярам визначитися з тим, що стане головною справою життя. Ну, якщо не до кінця визначитися, то хоча б окреслити уподобання.

— Так, профільна спрямованість у старшій школі дає змогу зануритися в улюблені дисципліни. Але чи не будуть при цьому діти, скажемо так, однобоко навчені?

— У нашому випадку — ні. Адже, навіть обравши профіль, учні українських шкіл продовжують вивчати решту предметів. Просто їх викладають у зменшеному обсязі. А ось на початку нинішнього року до нашої школи прийшли два хлопці, котрі до дев’ятого класу навчалися в Іспанії. Там  у восьмому класі обирають дисципліни, які й відвідують, решта  відпадає. Тому наше формування універсальних компетенцій мені бачиться саме таким, котре формує всебічно розвинену, інтелектуально багату особистість.

— І все-таки, погодьтеся, деякі предмети, котрі викладаються у наших школах перші дев’ять років, занадто перевантажені матеріалом, зайвими подробицями, специфічними термінами тощо.

— Згодний. Гадаю, що та реформа, яка нині розпочалася з початкової школи і  триватиме далі, внесе зміни й до підручників. Саме це мається на увазі під розвантаженням змісту окремих освітніх галузей. Хотілося б додати лише одне суттєве зауваження: розвантажувати слід не лише шкільні підручники, а й класи, особливо у початковій школі. Адже коли йдеться про посилення індивідуальної роботи з учнями, то скільки часу педагог може приділити на 35-хвилинному уроці кожному учневі, яких у класі 30—35 осіб? Учителі кажуть про це давно і на всіх рівнях. Дуже хочеться, щоб цю задачку розв’язали в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту і зробили належні висновки.

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Микола КОНОНЧУК. Народився 1946 року в селі Мекшунівці  на Чернігівщині. Закінчив Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М.В. Гоголя. На нинішній посаді працює вже 25 років. Заслужений учитель України. Нагороджений нагрудним знаком «Відмінник народної освіти» та знаком «Василь Сухомлинський».