Голова Державної інспекції
навчальних закладів України 
Михайло ГОНЧАРЕНКО

Незалежно від того, скільки років дитині — три чи вісімнадцять, вибір навчального закладу — вельми відповідальний крок. Адже батьки завжди прагнуть, щоб їхні діти здобули якісну освіту і в дитсадку, і в школі, а особливо в коледжі чи університеті.

Розмаїття подібних закладів вражає — на будь-який смак і гаманець. Втім, чи всі вони пропонують своїм вихованцям гідні умови для навчання та надають відповідні знання? Як не потрапити до дитсадка з комірником-медсестрою або до вишу без приміщень і викладачів, розповідає голова оновленої Державної інспекції навчальних закладів  Михайло ГОНЧАРЕНКО.

Фізкультурник-менеджер?

— Михайле Федоровичу, по-новому ваша установа почала працювати півроку тому і вже встигла перевірити чимало вишів, які залишилися без ліцензій… 

— Якщо раніше інспекція існувала як урядовий орган, торік у вересні стала центральним органом виконавчої влади. Це з одного боку дало нам більше автономності, можливість самостійно формувати комісії для здійснення перевірок, залучати ширше коло експертів. А з іншого — додало відповідальності. Водночас діяльність теперішньої інспекції стала  відкритішою. До цього нас зокрема спонукали неправдиві публічні коментарі представників закладів, які через серйозні порушення залишилися без ліцензій.

Торік за час діяльності новоствореної інспекції (з вересня по грудень) ми перевірили 49 вишів, цього року — ще 14. Дев’ять закладів повністю або частково позбавлено ліцензій через істотні порушення.

— Що слугує мірилом якості: як визначаєте, де студентам надають якісну освіту, а де — ні?

— Один з основних показників якості освіти — кадрове забезпечення. У виші має бути достатня кількість науково-педагогічних працівників із науковими ступенями на відповідну кількість студентів. Далі перевіряємо відповідність базової освіти та тематик наукових досліджень викладацького складу тим дисциплінам, які вони читають. Скажімо, історик за дипломом повинен викладати історію.

Але деякі виші вміють здивувати. Приміром, уперше в історії інспекції в Київському славістичному університеті виявили кафедру менеджменту, туризму і фізичного виховання! Як можна об’єднати настільки полярні напрямки підготовки, ще й на чолі цієї кафедри поставити… інженера-гірника?! Про яку якість освіти можна говорити?

Крім кадрового складу, важливе також інформаційне, навчально-методичне забезпечення закладу, наявність матеріальної бази, зокрема відповідного приміщення.

— Справді, деякі так звані університети тісняться в приміщеннях колишніх дитсадків…

— Так, і на двох квадратних метрах проводять заняття для групи із 40 студентів. Недостатню кількість приміщень для студентів ми виявили… в столиці — у славістичному університеті. Тут за норми не менше 12 комп’ютерних робочих місць на сто студентів їх було всього 0,7. Якщо на одного студента в університеті має припадати 14 кв. м площі, то в славістичному — тільки чотири, що більш ніж утричі менше. Уявіть: університет XXI сторіччя у столиці України, де в бібліотеці немає Інтернету, нема власного спортзалу, їдальні, навіть туалету! І нас переконують, що можуть у таких умовах надавати якісну освіту? 

Також не вистачало площ у Міжнародному медичному коледжі — у них на сто студентів повинно бути шість комп’ютерних місць, а виявилось усього два. А ще заклад, розташований у приміщенні Київської міської клінічної лікарні №1, не мав договору оренди.

У Західно-Донбаському інституті економіки та управління, що в Павлограді, було лише три комп’ютери на сто студентів замість мінімальних дванадцяти. Виш не обладнаний лабораторіями, спеціалізованими кабінетами, не має власного гуртожитку та спортивної бази. На жаль, це типові порушення для ВНЗ.

Ой і нелегка шкільна ноша...Фото автора

Трієчники  й двієчники  з дипломами

— Можна тільки здогадуватись, які знання отримують спудеї таких закладів...

— Під час перевірок ми проводили контрольні роботи за різними напрямками підготовки. За нормативом у виші абсолютна успішність  (відсоток студентів, які повинні навчатися на оцінки, не нижчі трійки) має становити не менше 90%. У Західно-Донбаському інституті економіки та управління цей показник становив лише 39%. І якщо у виші має навчатися 50% відмінників і хорошистів, тут їхній відсоток становив усього 6,5. Загалом за всіма спеціальностями якість знань студентів була майже на нульовому рівні.

У Київському славістичному університеті абсолютна успішність становила 56% замість 90%, а якість знань — 26% замість 50% — за всіма спеціальностями. А ось за економічними (менеджмент, фінанси і кредит, облік та аудит) показники успішності студентів зводились до нуля — максимум 6—7%. За них заклад і позбавили ліцензії.

Подібні показники і в медколеджі, який найбільше здіймав галас (якість знань 20%, а результат на «трійку» — 35%). Тож заклад позбавлений ліцензії з медсестринської справи та стоматології. Контрольні роботи з основ медсестринства жоден майбутній фахівець не написав на «чотири» і «п’ять», а «трійки» отримали лише 9% студентів. Тож оскільки виші надавали своїм студентам неякісні освітні послуги, їм анульовано ліцензії.

— Як обираєте навчальні заклади для перевірок?

— Перевіряємо виші, у яких раніше були серйозні порушення. Крім того, надходять скарги від студентів, їхніх батьків, громадських організацій, звернення народних депутатів, правоохоронних органів. Хіба це нормально, коли в багатьох вишах, передусім приватних, студенти приходять тільки на залікову сесію? Адже в нас буває так: приватний виш отримує на 5 років ліцензії, а далі послаблює контроль за проведенням лекцій, розпускає викладачів і штампує дипломи, підвищуючи свою прибутковість. А як тільки настає період акредитації — знову набирає викладацький склад.

— Куди ж підуть студенти, які через закриття своїх вишів фактично залишаться за бортом?

— Студентів за їхнім вибором та згодою переведуть до інших вищих навчальних закладів регіону, що здійснюють підготовку за аналогічними напрямами.

Джек-пот  за хабарника

— Наші читачі неодноразово скаржилися на хабарництво у вишах, особливо в медичних, де за вступ просять $15—20 тисяч. До вас зверталися з подібними заявами?

— Скарги, які отримували, були або необ∂рунтованими, або люди в останній момент відмовлялися від своїх заяв. На жаль, найчастіше мало хто може відкрито заявити про факти хабарництва. Адже щоб підтвердити такі факти, скаржник має написати заяву. Часто скарги бувають анонімними або, на жаль, безпідставними. Хоч ми розуміємо: не можна сказати, що хабарництва у вишах, особливо медичних, не існує.

— Але ж написавши відкриту заяву про хабар, студент не зможе далі спокійно навчатися і отримати диплом.

— Звісно, тому кожен анонімний факт обов’язково розслідуємо, навіть якщо нема підстав для передачі матеріалів до прокуратури. Але, повірте, психологічний стрес, який переживає виш під час перевірки за фактом хабарництва, думаю, буде певною ін’єкцією, щоб це явище хоча б зменшувалося в масштабі.

— Тобто ще жодного хабарника в українських вишах за руку не спіймали?

— Довести справу до передачі матеріалів у прокуратуру за ці півроку нам ще не вдалося. Втім, коли надходить інформація про вимагання хабара, обов’язково її перевіряємо.

— Можливо, роботі інспекції допомогло б анонімне опитування студентів?

— Такі опитування проводимо під час кожної перевірки вишів. Якщо результати анонімного анкетування виявляють, що в закладі процвітає корупція, це, на жаль, не є підставою для передачі справи до правоохоронних органів, але допомагає оцінити ефективність роботи ректора і рекомендувати органу управління такого навчального закладу в майбутньому не продовжувати з ним контракт.

— Отже, така сама ситуація і з хабарами в школах: якщо вчителі називають ціну оцінки, батьки повинні написати заяву?

— Тільки на основі конкретної інформації  можна порушити кримінальну справу. Можливо, люди справді зневірилися в боротьбі з корупцією, але багатьох, навпаки, влаштовує таке вирішення питання.

— Але чи маєте рецепт, як боротися з цим явищем?

— Мені подобається приклад Південної Кореї, де проблему хабарництва подолали економічними важелями. На початку 60-х років минулого століття ця країна, не зовсім відновлена після війни, була напіваграрною, і рівень хабарництва був настільки високим, що гальмував розвиток  економіки, перешкоджав залученню інвестицій. І нове керівництво країни запровадило механізм: той, хто здає хабарника, отримує уп’ятеро більшу суму, ніж хабар, або дорогий подарунок. Завдяки такому заохоченню від держави людям стало матеріально вигідно здавати корупціонерів. Водночас тут придумали, як стимулювати чиновників, ректорів, лікарів не брати хабарів: вони отримували удвічі більшу суму, від якої відмовилися.  

Медсестра  з економічною  освітою

— Торік неабиякий резонанс викликало закриття шкіл. Цей процес триватиме?

— На початок цього навчального року в Україні залишилося 605 шкіл, де навчаються до 10 учнів (1—4 класи). 1461 школа (з 1 по 9 клас) — до 40 учнів, 2444 навчальні заклади (з 1 по 11 клас) — до 100 учнів. Упродовж 2010 року найбільше шкіл закрито в Одеській (13 закладів), Чернігівській (11), Хмельницькій, Сумській, Полтавській (по 10 у кожній), Житомирській (9) областях.

З одного боку, питання закриття шкіл зараховано до компетенції місцевих громад. А з другого — потреба оптимізації загальноосвітньої мережі очевидна. Якщо в школі навчається менше десяти дітей і працюють директор, завгосп, медсестра, кілька вчителів, а в сусідньому селі є школа з більшою кількістю учнів, чи не краще туди перевести школярів? Це не стільки економія бюджетних коштів, скільки можливість для дітей краще і глибше вивчати предмети, здобути якісну освіту.

— Чи траплялися цікаві випадки під час перевірок дитсадків?

— Торік у листопаді за зверненнями батьків у Деснянському районі столиці інспекція перевіряла роботу дошкільного навчально-виховного комплексу «Лісові дзвіночки». І виявила серйозні недоліки. Зокрема на посаду старшої медсестри директор перевела… комірника з економічною освітою. Також тут готували і частували дошкільнят кисневим коктейлем без призначення лікаря. А власниця апарата для виготовлення суміші виявилась донькою директора. Що вже казати про «обов’язкові благодійні внески», одноразовий посуд, недотримання вимог приготування їжі для дітей тощо. У результаті звільнено заступника керівника, а директор, на жаль, поки що отримала догану. Втім, ми обов’язково перевіримо усунення недоліків.

 Інна КОВАЛІВ, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Михайло ГОНЧАРЕНКО. Народився 15 грудня 1975 р. в смт Стеблів Черкаської обл. Навчався в Державній академії легкої промисловості, закінчив Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації кадрів при НТУ «Харківський політехнічний інститут». Працював директором департаменту наукової діяльності та ліцензування ВНЗ Міносвіти. Із серпня 2011 року очолює Державну інспекцію навчальних закладів України.