Оспівана в піснях Вижниччина сама як пісня — у водограях і стрімких потоках, в зелених шатах гір, квітучих полонинах. Природа щедро обдарувала цей край лісами, форелевими річками, цілющими джерелами, унікальними надрами, є навіть нафта і газ.
Як розпорядитися цим багатством на благо людей, що тут живуть? Які особливості розвиту гірських районів? Про це розповідає голова Вижницької райдержадміністрації Михайло АНДРЮК.
— Михайле Івановичу, з таким великим природним потенціалом за умови децентралізації влади і бюджетної системи країни Вижницький район здатен стати місцевим Кувейтом, як його вже давно називають на Буковині.
— Головне навіть не в щедрості розпочатих реформ і самої природи, а в наших людях — працьовитих, завзятих до добрих справ. Щоб мати статки з природних ресурсів, потрібно працювати до сьомого поту — так у нас ведеться з діда-прадіда.
Ми не збираємося сидіти на ренті склавши руки. Але має бути справедливість. Чому район, скажімо, щороку мусить вклонятися нафтопереробному підприємству з сусідньої Івано-Франківщини під час укладання соціально-партнерської угоди і радіти коштам, наче кинутим з панського плеча нафтовиками, які на повну силу експлуатують наші надра? Платіть у місцевий бюджет відповідні справедливі податки — і жодних питань!
Або візьмімо ліси, якими вкрита половина території району. В це важко повірити, але з унікальними за обсягами і сортиментом лісосіками наші місцеві деревопереробники не мають достатньої сировинної бази для розвитку своїх підприємств.
Також термінового вирішення потребує питання матеріально-грошової оцінки земель лісового фонду і сплати держлісгоспами прямого, а не прихованого в так званій попенній платі земельного податку, як того вимагає чинне законодавство.
— Маєте газ і дрова. Проблеми з енергоносіями вас оминають?
— За газ платимо, як усі в країні. Тому задля економії фінансів цього року в бюджетних установах — школах, дитячих садочках, адміністративних будівлях — замінювали газові котли на твердопаливні. За які кошти? Щось дали наші підприємці — добрі люди, яких у просторіччі називають спонсорами. Але здебільшого розвиток району проводили за рахунок субвенції з місцевих бюджетів.
— Це щось нове. Зазвичай перерозподіл бюджетів відбувається навпаки.
— Не дарма ж я вісім років очолював сільську раду. Ще тоді подумав, що головам райдержадміністрацій для розв’язання нагальних проблем району варто активніше залучати скарбниці наших сіл і селищ. Але, зізнаюся, цю думку особливо не популяризував. Застосував на практиці, вже як обійняв нинішню посаду, про яку я, до речі, навіть не мріяв.
Але, звичайно, приємно сказати, що представники територіальних громад, наші поважні ∂азди звернулися до мене з пропозицією очолити райдержадміністрацію, і мою кандидатуру на посаду голови затвердили на велелюдному народному зібранні тут, у Вижниці. Це зобов’язує до роботи, до цілковитої віддачі сил, знань і досвіду.
Так-от, цього року вперше бюджет району (а він дотаційний на 86%), не чекаючи милості згори, залучив 500 тисяч гривень субвенції з місцевих бюджетів розвитку. Сільські голови, надаючи ці кошти, розуміли, що це для загального добра краю, для кожного його села і селища. Завдяки цьому довели до пуття комунальні гравійні дороги, провели першочергові ремонти в лікувальних закладах району, добре підготували школи до навчального року.
— Жодної не закрили?
— Змушені були тимчасово закрити початкову школу в одному з гірських сіл, де троє вчителів навчали 12 учнів різного віку. Річ не у грошах, а в якості освіти, яку здобували школярі, котрим завтра йти у широкий світ. Довелося не раз і не два говорити з жителями села, переконувати, пояснювати ситуацію. Все владнали.
Нині цих діток шкільний автобус щодня привозить у сусіднє село з дивовижно милою назвою Черешенька і дуже гарною новою сучасною школою, однією з кращих сільських шкіл області.
Далеко не завжди оптимізація мережі бюджетних установ триває так щасливо. Зараз у розпалі конфлікт, який, на жаль, ще й намагаються використати окремі політикани. Він виник через наші плани — всебічно, наголошую, аргументовані — скоротити стаціонарні ліжка у лікарні селища Берегомет. Звичайно, люди цим стурбовані. Але ж прогнозовані показники фінансування на наступний рік обмежені, значно менші навіть за цьогорічні через значне підвищення цін на енергоносії, продукти харчування, медикаменти. Комісія департаменту охорони здоров’я обласної держадміністрації вивчає питання щодо доцільності оптимізації ліжкового фонду в селищній лікарні.
У таких ситуаціях ніхто з медперсоналу чи з учителів не залишається без роботи, якість медичних і освітянських послуг не стає гіршою — якраз навпаки.
Проте розумію, що головне завдання районної влади — шукати шляхи наповнення місцевого бюджету через розвиток реального сектору економіки.
— Які успіхи?
— Зростають обсяги виробництва товарної продукції, її реалізації, а рахуємо в постійних цінах 2010 року. За 9 місяців цього року аграрний комплекс району виробив продукції на 12,3 мільйона гривень більше, ніж торік. Збільшили посівні площі й урожайність із них.
Розвиваємо тваринництво, найперше відроджуючи традиційне для нашого краю вівчарство. Працюємо над розвитком заготівельної, переробної галузі, зокрема через створення сільгоспкооперативів, залучаючи кошти проектів з міжнародної співпраці. Реальні кроки для розвою туризму і рекреації (а в нас для туристів райські місця) зробили у гірському селі Багна, затвердивши генеральний план забудови свого населеного пункту зі зміною меж, де визначено конкретні ділянки під будівництво туристичних комплексів, оздоровниць. Інвестор бачить гарантії вкладення капіталу. Приклад Багни наслідують інші наші села.
Треба працювати, а не опускатися до політичних чвар, до того ж у такий непростий для країни час.
— Знаємо, що багато вижничан зараз на сході.
— Молимося за них, за Україну, щоб якомога швидше настав мир і спокій, щоб наші хлопці повернулися додому. Багато хто з них, щойно вдарила біда, не чекаючи повісток із військкоматів, пішли в добровольчі батальйони. Громада кожного села взяла під опіку родини учасників АТО, допомагаємо їм чим можемо. А нашим хлопцям відправляємо машини з продуктами, одягом, необхідними там, у зоні бойових дій, речами.
Приймаємо у себе переселенців з охоплених війною регіонів України, беремо їх на цілковите утримання. Особисто зустрічав кожну таку сім’ю, говорив з людьми, зневіреними, наляканими ворожою пропагандою. Є у нас подружжя з Луганщини, живуть неподалік Вижниці, у санаторії, задоволені, чоловік має роботу. А коли від ДСНС вперше приїхали до нас, довго не хотіли виходити з автобуса, казали, що бояться бандерівців. Тепер ходять на громадські зібрання, цікавляться життям району і кажуть, що добра і привітна Вижницька земля стала їм рідною.
Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Михайло АНДРЮК. Народився 1967 року в с. Іспас Вижницького району Чернівецької області. Вищу освіту здобув у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті.
Трудову діяльність розпочав трактористом у колгоспі рідного села. Працював заступником голови Вижницької райдержадміністрації, головою Іспаської сільської ради.
Ми в Google+