Нині в Запорізькій області — 64 787 внутрішньо переміщених осіб із Донеччини, Луганщини й окупованої території АР Крим. Це офіційна цифра. За неофіційними даними, у регіоні 100 000 переселенців. У кожного з них непроста доля. Насамперед потрібно знайти роботу замість втраченої вдома. Директор обласного центру зайнятості Ірина Дудник та заступник голови обласного Товариства Червоного Хреста Надія Божок розповіли, що не всі переселенці активно шукають роботу. Одна з причин — низька зарплата. У центрі зайнятості представлено вакансії з мінімальною зарплатою, тож переселенці, які отримували в Донецьку понад 3500 гривень за місяць, просто не хочуть працювати за менші гроші. Втім, немало з них змогли достойно облаштуватися на новому місці. «Урядовий кур’єр» знайшов приклади витривалості й стійкості до життєвих негараздів. Сподіваємось, вони надихнуть інших і додадуть їм віри, що власне щастя кожний тримає у своїх руках.

«Кримський укроп» у козацькому краї

Ігор та Ольга Комуняри переїхала на материкову Україну із Сімферополя через анексію Криму одразу після так званого референдуму. Там лишилося 45 років їхнього життя, нерухомість, родичі, друзі… До переїзду Ольга працювала начальником відділу страхової компанії, Ігор — комерційним директором будівельної фірми. Родина була патріотично налаштована, брала активну участь в Автомайдані Сімферополя.

Облаштувалися в Запоріжжі, відкрили кафе «Кримський укроп». Справи у них потроху налагоджуються. Готують в їдальні самі: кримські страви — це фішка їхнього кафе. Старший син знайшов роботу в Києві, молодший — навчається у військово-патріотичній україномовній школі на Хортиці. Як розповіла Ольга, запоріжці підтримують їх. Скажімо, коли орендодавці дізнались, звідки вони, зробили знижку на оплату, а клієнти постійно відвідують заклад.

Лікар Юрій Грицкевич раніше працював на Донеччині. А тепер прагне зробити медичні послуги для жителів Бердянська доступнішими і якіснішими. Фото надане автором

Очолити лікарню — лікувати душі

Юрій Грицкевич 8 років працював головним лікарем у Жданівці на Донеччині. Проте торік восени мусив покинув своє місто і з сім’єю переїхати до Бердянська — влаштувався в міськлікарню. Чотири місяці працював рядовим медиком, потім його призначили головним лікарем.

— Моє завдання як керівника — зробити для людей послуги нашого закладу доступнішими і якіснішими, — каже Юрій Аркадійович. — Тож вирішив провести «місцеві» структурні зміни. При цьому без скорочень штату. Можливі внутрішньолікарняні переміщення відділень задля поліпшення надання меддопомоги — щоб створити комфортніші умови пацієнтам.

— Мені подобається Бердянськ. У цьому місті вже пустив коріння: у мене тут родина і робота.

Юрій Грицкевич медик у третьому поколінні. Дідусь по маминій лінії був терапевтом, закінчив Петербурзьку військову академію. Бабуся, тато — теж медики.

— Лікувати людей для мене означає насамперед лікувати душі, — каже Юрій Аркадійович.

Переселенці з Авдіївки Ірина та Андрій Мазури навіть не підозрювали, що їхнім новим професійним покликанням стане турбота про жирафів. Фото надане автором

Психолог для жирафа

Якби хтось колись сказав молодому подружжю Мазур із Авдіївки на Донеччині, психологу Ірині та економісту Андрію, що вони із задоволенням доглядатимуть… жирафів, — не повірили б. Але доля розставила і для них свої крапки над «і».

Коли торік терористи почали бомбардувати їхню рідну Авдіївку, мусили вхопити шестирічного сина Андрійка і тікати. Осіли у Бердянську. Наближалося 1 вересня, хлопчику потрібно було йти до школи. Почали шукати роботу — за фахом вакансій не було. Вирішили погоджуватися на будь-що. Того часу Бердянський приватний зоопарк «Сафарі» поповнився жирафами, і директор звіринця Ігор Кальченко саме шукав для них оглядальників.

— Спробували, нам сподобалося, — каже Андрій. — Жирафи потребують особливого підходу. У пригоді стали й наші професійні навички психолога та економіста. Я роблю розрахунки для їхнього раціону (почуття гумору допомагає подружжю), а Іринка забезпечує нашим підопічним психологічний мікроклімат.

Молоді батьки вдячні бердянцям, які прийняли їх у свою сім’ю. Синові для першого класу забезпечили новенький ранець з усім необхідним. Кожен намагався допомогти чим міг.

А недавно родина Мазурів поповнилася ще однією дитиною — Бог благословив їх донечкою.

Квінтет під управлінням професора

Григорій Ісакович Костринський, видатний український музикант, професор кафедри оркестрових духових та ударних інструментів Донецької державної музичної академії ім.  С. С. Прокоф’єва, заслужений артист України, своє життя присвятив музиці.

Як підтверджує українська Вікіпедія, репертуар його сольних концертів охоплює понад 120 творів старовинних і сучасних композиторів. Працював у симфонічних оркестрах Донецька, Каїра, Єрусалима. Грав під керуванням видатних диригентів і композиторів: А. Хачатуряна, Л. Колодуба, О. Тактакішвілі, К. Іванова, Н. Рахліна, О. Димитріаді.

Видатний педагог виховав плеяду українських виконавців. Та біда змусила і його покинути рідну домівку.

Прихисток знайшов у Запоріжжі. Привітно зустріли його в Запорізькому музичному училищі ім. П. Майбороди (директор Сергій Пелюк).

Окрім викладацької роботи, організував із студентів оригінальний колектив — квінтет дерев’яних духових інструментів. Експеримент виявився вдалим. Його підопічні вже дають концерти. Один із них — як благодійна акція на підтримку військових 9-го полку оперативного призначення Нацгвардії України, організована запорізьким осередком Національної спілки журналістів України з ініціативи місцевого корпункту «УК».

Поетеса з Луганщини Олена Ольшанська створила у Запорізькій обласній бібліотеці «Літературну штольню». Фото надане автором

Бути почутим дуже важливо

«Літературну штольню» — відкритий майданчик для творчих експериментів — створила у Запорізькій обласній бібліотеці для юнацтва молода 25-річна поетеса з Луганщини Олена Ольшанська.

Дівчина мусила покинути рідну домівку через свої переконання. Бо в окупованому Луганську з його «руським міром» не могла вільно дихати і розвиватись її творча патріотична натура.

У Запоріжжі Олену прихистили родичі, і вона одразу долучилась до волонтерської і громадської роботи. Вела безкоштовні курси української мови (за фахом — викладач української мови і літератури), допомагала захисникам України, популяризувала українське художнє слово. На громадських засадах проводила у бібліотеці «Літературні середи», які згодом стали «Літературною штольнею».

Цей творчий майданчик для тих, хто пише вірші або прозу й хоче вдосконалити свої навички чи спробувати щось нове у літературі. Заняття в ньому корисні й тим, хто готовий експериментувати і бажає розвинути креативне мислення. Недавно Олену Ольшанську прийняли в штат обласної бібліотеки для юнацтва.

— Дякую запоріжцям за їхнє тепло! Дякую кожному, хто приходить на ці вечори. Всім, хто читає вірші і висловлює свої думки. Усім, хто прийшов просто послухати, бо бути почутим також дуже важливо, — каже дівчина.

Не опускайте руки!

Фахівці центрів зайнятості населення рекомендують переселенцям бути активними. Вони кажуть, що замало оприлюднити резюме на сайті пошуку роботи і чекати, коли зателефонують. І радять розміщувати його відразу на кількох таких ресурсах. До того ж не на 5—10 вакансій, а на 100, 200, 300. Отримати одне запрошення на співбесіду із 20—30 відправлених заявок на претендування — це нормально. Адже ринок праці зараз дуже конкурентний. Не слід впадати у відчай, потрібно боротися за свій шанс. Буває, HR-спеціалістам потрібно терміново закрити вакансію впродовж кількох днів.

Переселенцям, які шукають роботу, слід використати всі можливості для навчання, особливо безкоштовного. Існує чимало різних програм, тренінгів, курсів. Для тих, хто не може відвідувати заняття, є безплатні онлайн-курси, наприклад сайт Prometheus.

Усі герої цієї публікації, даючи поради щодо облаштування життя на новому місці, зійшлися на думці: не можна впадати у відчай і опускати руки.

До речі. У Запоріжжі за сприяння міської служби зайнятості знайшли роботу понад сотня переселенців, близько 50 людей освоїли нові спеціальності, ще кілька десятків осіб можуть додатково заробити під час громадських та інших тимчасових робіт. Як повідомили у прес-службі Запорізької міськради, масштабну роботу щодо працевлаштування переселенців проводять з роботодавцями міста, серед яких «Запоріжкокс», «Запорізький вогнетривкий завод», ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя», «Дніпроспецсталь», «Запорізький завод феросплавів», «Мотор Січ», «Абразивний комбінат», «Масложиркомбінат», управління з питань охорони здоров’я Запорізької міської ради. Роботодавці готові брати на роботу переселенців і в подальшому.