У жорсткому протистоянні України та агресора Росії медіа стали одним із вагомих інструментів впливу на суспільну думку. Більшість українців послуговується власними засобами масової інформації, проте залишається чимала частка тих, хто споживає російський інформаційний продукт.
Що вони бачать у цьому дзеркалі? Київський міжнародний інститут соціології на замовлення інтернет-видання «Телекритика» з 20 травня по 2 червня провів соціологічне опитування серед повнолітнього населення України за винятком окупованого Криму. Території так званих ДНР та ЛНР також охоплено, проте інтерв’юери працювали лише у порівняно безпечних містах.
— Це вже не перше таке опитування. Раніше ми робили його на сході країни, але згодом зрозуміли, що цього недостатньо, потрібно бачити картину в усій Україні. Крім того, в медіа-сфері відбувається багато важливих процесів, зокрема роздержавлення ЗМІ і передовсім регіональної преси. Як виявилося, основне джерело місцевих новин — так зване сарафанне радіо. 63% українців дізнаються про події свого населеного пункту від родичів, друзів, знайомих. На другому місці — місцеві телеканали, які дивляться 37% респондентів. На третьому — місцева преса, яка слугує джерелом новин для 32% респондентів за останній місяць. Майже така сама кількість людей використовує інтернет. 36% тих, хто передплачує місцеву газету (здебільшого жителі села), 21% тих, хто її купує (містяни), і 25% тих, хто отримує газети поштою безкоштовно, вважають, що її зникнення значно погіршить обізнаність про події їхнього населеного пункту. Цікаво: більшість опитаних вважають, що для забезпечення об’єктивності та незалежності редакційну політику місцевої газети має визначати громадськість. 14% залишили б цю функцію державі й лише 4% — приватному власникові, — розповіла виконавчий директор «Телекритики» Діана Дуцик.
Загалом дослідження довели, що 90% новин люди дізнаються з телевізора. Навіть ті, хто користується інтернетом, чекають телевізійних новин.
— Проте довіра до телебачення різко падає. Люди порівнюють картинку в телевізорі й те, що бачать за вікном. Тож треба змінювати підходи до висвітлення подій. Це стосується як позиції держави, так і окремих журналістів, — вважає Діана Дуцик.
Один з головних блоків дослідження — спроба з’ясувати, як жителі України сприймають російську пропаганду. Фахівці Інституту соціології розробили індекс громадської думки. Він дорівнює 100, якщо всі люди підтримують російську пропаганду. Отже, за результатами опитування виявили, що Донецька область має індекс 50, Луганська — 38 (опитування проводили лише на контрольованій Україною території). На іншій території індекс, на думку дослідників, значно вищий. За ними — Харківська і Одеська області. Це загрозлива статистика.
— Ми з’ясували, що регіон проживання — найважливіший чинник щодо сприйняття російської пропаганди. Втім, багато залежить від джерела інформації. Якщо людина на сході та півдні користується українськими джерелами, вона не вірить прокремлівським меседжам.
— Міністерство інформації має зосередити зусилля на тому, щоб у цих областях повноцінно працювали українські ЗМІ. Однак у мене складається враження, що в нас не сприймають інформаційну війну всерйоз — на відміну від РФ, яка вкладає в цю сферу величезні ресурси. Навіть соціологічні дослідження проводять на замовлення ЗМІ, — вважає генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.
Соціологи з’ясували, що українські ЗМІ втрачають довіру майже у всій Україні, крім західного регіону. Щоправда, це відбувається і з російськими медіа. Лише 1% опитаних в Україні відповіли, що з початку року вони покращили до них ставлення.
Загалом оцінка Майдану та воєнних дій на Донбасі — те, що найбільше роз’єднує різні регіони країни, передусім схід та захід. Найменше відрізняються регіони за сприйняттям поточної ситуації у країні. Позитивні твердження, що в перспективі здатні об’єднати країну, — це підтримка миру і прагнення розвитку країни.
Ми в Google+