О сьомій сорок п’ять біля готелю зупинився позашляховик. «Доброго ранку», — вітаюся з водієм. «Для мене, — усміхнувся той, — це вже не ранок, а день. Бо о пів на п’яту роблю зарядку. А в цей час заїжджаю на елеватор».
Так і познайомився з головою правління ПАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла» Віктором Кияновським. Разом здійснили звичний для керівника ранковий об’їзд: елеватор, котельня, виробництво. Після цього в директорському кабінеті увімкнув диктофон.
40 роківна одному місці
Віктор Павлович виявився людиною не лише цікавою, а й оригінальною: на Чернігівщину 1975 року випускник Полтавського технікуму м’ясо-молочної промисловості (за фахом бухгалтер) потрапив через… уболівання за футбольну команду «Динамо» (Київ). Обираючи місце роботи, прагнув бути якнайближче до столиці, щоб їздити на стадіон на ігри улюбленої команди.
«У 1975 році, — згадує директор — футбольний фанат зі стажем, — я з братом купив квитки у спекулянтів на матч «Динамо» (Київ) — «Баварія» (Мюнхен). По 20 карбованців за один заплатили! На той час це були великі гроші. Наші футболісти тоді виграли європейський Суперкубок, порадувавши всіх уболівальників».
Азарт футбольного фаната наклав відбиток і на професійну діяльність Віктора Кияновського: хлопець (молодому спеціалістові не було ще й 18 років, коли почав працювати на заводі) з таким завзяттям узявся за роботу, що з 1 серпня 1975 року до 1983-го пройшов шлях від рядового бухгалтера до директора підприємства. До речі, у трудовій книжці Віктора Павловича, крім Ічнянського заводу сухого молока та масла, інших записів немає.
«Я цим пишаюся, — зауважує керівник, — бо із заводом (в Україні таких підприємств було лише п’ять) пройшов довгий, складний, але цікавий трудовий шлях. Добре пам’ятаю, наприклад, вісімдесяті, коли на заводі проводили реконструкцію та переоснащення виробництва. Це сприяло тому, що в 1990 році підприємство переробило рекордну кількість молока — 52 тисячі тонн (цей показник ічнянцям вдалося повторили лише торік, завдяки чому завод виробив 1600 тонн масла та 3100 тонн сухого молока. — Авт.). Але потім почалися «реформи на селі», і господарства змушені були вирізати худобу. Це призвело до падіння виробництва й попиту на нашу основну продукцію — знежирене сухе молоко. Довелося у прямому розумінні боротися за кожного постачальника, кожного споживача.
Пам’ятаю, як складно дався колективу ризикований крок, на який пішли в 1991 році: зваживши усі «за» і «проти», ми вирішили вийти з об’єднання «Чернігівмолпром» і взяти підприємство в оренду. Ічнянський завод сухого молока та масла став відкритим акціонерним товариством, співвласниками якого були всі працівники, пенсіонери та постачальники молочної сировини. Кожен з них уболівав за підприємство, що, безперечно, вплинуло на результати нашої роботи».
Ризик стимулював роботу заводчан, і вже наступного року підприємство з Ічні почало продавати свою продукцію за кордон. Нині у 30 країнах, зокрема Вірменії, Азербайджані, Туркменістані, ОАЕ, Єгипті, Алжирі, Саудівській Аравії, Сирії, Омані купують сухе українське молоко. В Єгипті наприклад з нього роблять традиційні африканські сири, а також використовують у кондитерській промисловості. Підприємство експортує близько 80% усього виробленого сухого молока.
«Його, — веде далі Віктор Кияновський, — за добу ми виробляємо близько 25 тонн, масла вершкового — 8—10 тонн. Також купують із задоволенням наші покупці питне ічнянське молоко жирністю 2,5—3,2%, сметану (15—20%), ряжанку (2,5%), йогурт «Столичний», нежирний кисломолочний сир, нежирні солодкі сирки з родзинками, сир м’який «Здоров’я», кефір, сировиною для яких є лише натуральне свіже екологічно чисте молоко без рослинних домішок, зі збереженими смаковими якостями, вітамінами, білками та енергетичною цінністю.
Виробництво пройшло серйозну атестацію. На ньому діє система управління якістю ISO 9001-2009, а також система управління безпекою харчових продуктів HACCP — ДСТУ ISO 22000:2007».
Стимулидля здавачів
До речі, ПАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла» першим не лише в Чернігівській області, а й в інших регіонах України почав серйозно працювати з постачальниками молока від приватного сектору. Підприємство створило велику мережу приймальних пунктів, у більшості з яких є холодильні установки, лабораторії та магазини з готовою продукцією. У селах Чернігівської та Сумської областей таких працює нині близько 100. Молоко з пунктів завод регулярно вивозить власним транспортом.
«Селянин завжди хоче тримати вдома корову. Але купити її (за нинішніх цін особливо) може не кожен, — Віктор Павлович стає серйознішим. — Тому наприкінці 1990-х ми впровадили для приватних господарств перші безвідсоткові позички на купівлю корів: той, хто хоче утримувати худобу, укладає з нами цільову угоду, оформлену юридично, і отримує на руки 5 тисяч гривень. Купивши корову, селянин упродовж двох років розраховується з нами частково грішми, а частково — молоком.
Кредити, звісно ж, видаємо не всім, а лише тим, за кого можуть поручитися сільська рада чи сусіди. Дехто в нас уже брав позички по кілька разів. Адже люди зрозуміли свою вигоду: банку за кожну тисячу доведеться повертати принаймні 200 гривень, а ми навіть за оформлення угоди грошей не беремо.
Крім того, завод дає людям змогу вести власне господарство (здавачам молока допомагаємо також кормами для худоби, доїльними апаратами), щоб прогодувати сім’ю і, зрештою, вижити в нинішніх складних умовах. Та й підприємству це вигідно, бо що більше буде корів у людей, то краще ми працюватимемо».
Ічнянські кредити сприяли тому, що за останні кілька років дійне стадо заводських здавачів молока збільшилося на понад 150 корів. Завод за кожен закуплений літр молока базисної жирності платить селянам по 2,5 гривні (а здавачів уже понад 6 тисяч). Позички сприяли також пожвавленню обігу живих грошей: кредитний портфель підприємства нині становить понад два мільйони гривень. Ці кошти йдуть не лише на купівлю корів, а й на газифікацію дворів, ремонт доріг, навчання дітей у вишах, лікування членів сімей здавачів.
«Ми опікуємося дитячими садочками, школами, дитячим відділенням районної лікарні, — в голосі Віктора Кияновського звучить гордість. — Торік, наприклад, за кошти заводу — 780 тисяч гривень — в Ічні було побудовано фактично нові дороги. Ними ідуть на роботу місцеві жителі (на підприємстві працюють представники фактично кожної третьої сім’ї) і добрим словом згадують нас.
Крім того, багато зробили і для власного заводу. Наприклад, ввели нинішньої зими в експлуатацію котел, який використовує для виробництва пари торф’яний пил. Проект повинен окупитися за чотири місяці. Він дасть заводу економію понад 2 мільйони кубометрів газу на рік. Це серйозні заощадження, якщо порівняти вартість газу — 7700 гривень за тисячу кубів і торфу (1100 гривень за 1 тонну). Окрім того, торф’яний пил закуповуємо на Чернігівщині, забезпечуючи земляків роботою. До речі, досвідом роботи альтернативної котельні готові поділитися з усіма, хто також хоче працювати ощадливо».
Удай сили додає
Ось такий «Молочний світ» (продукцію завод випускає із такою торговою маркою) створив в Ічні Віктор Кияновський. Він пишається тим, що все життя живе на річці Удай: в Ічнянському районі вона бере початок і тече до рідних йому Каплинців Пирятинського району на Полтавщині, де народився Віктор Павлович.
Річка Удай і сьогодні дає сили справжньому господареві, який щодня прагне допомагати людям. І не лише 430 працівникам, які трудяться, мають стабільну високооплачувану роботу в ПАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла». Дякують директорові й тисячі селян, які працюють у господарствах Ічнянського району Чернігівської та Глухівського — Сумської областей. Адже підприємство, яке входить до складу вертикально інтегрованої агропромислової групи «Росток-Холдинг», має в користуванні понад 60 тисяч гектарів, на яких працюють трударі реанімованих колгоспів та радгоспів. Торік аграрний цех виробив 270 тисяч тонн зерна.
А ще завдячують керівникові заводу студенти: регулярно по 15—20 хлопців та дівчат за рахунок заводу навчаються у вишах України. Фінансує підприємство також дві футбольні команди Ічнянського району та місцевий спортивний клуб кікбоксерів «Берег». Завод — спонсор олімпійської чемпіонки зі стрільби Олени Костевич.
Підприємство надає матеріальну допомогу малозабезпеченим та соціально незахищеним сім’ям, будинку ветеранів у Крупичполі Ічнянського району та багатьом іншим жителям краю. Така вдячність коштує дуже дорого.
Олександр КРЮЧКОВ,
«Урядовий кур’єр»
(фото автора)
Ми в Google+