Популяризувати національну вишивку та костюм — основне завдання цього всеукраїнського фестивалю. ЯкосьТернополянка Галина Ратушняк портрет Тараса Шевченка вишила бісером. Фото автора уже так повелося, що свято нашого оберегу часто змінює дату свого проведення: перші роки ставало одним із заходів до Дня Незалежності України та Дня міста, відтак його приурочували до Дня матері. Із російською окупацією українських теренів нинішнього року виглядало так, що фестивалю взагалі не бути. Але з війною спалахнуло небувале патріотичне піднесення українського народу, одягатися у вишиті сорочки, блузки, костюми й сукні покликало саме серце, національна ідентичність. Тож у Тернополі на це не могли не зважити й  усьоме скликали-таки народних майстрів і шанувальників вишиття на фестиваль. Звісно,  не був він таким чисельним на учасників, як минулими роками. Переважно із Західної України приїхали вишивальниці, підприємці, для яких вишиванки чи не передовсім бізнесова справа.

Тему нинішнього фестивалю визначили ще торік: 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Оголосили про конкурс на кращий вишитий виріб, який був би пов’язаний з творами чи життям Великого Кобзаря. Роботи переможців такого творчого змагання мали б поповнити Шевченкіану обласного краєзнавчого музею. На жаль, мало майстрів-вишивальників узяло участь у такому конкурсі. Тернополянка Галина Ратушняк ще півроку тому почала готуватися до цього творчого змагання. Оскільки класика — то її стиль в усьому, тож вирішила вишити добре знаний портрет Тараса. До того ж вишити не нитками, а бісером. Каже, докінчувала роботу останні три ночі перед фестивалем.

Узагалі Галина Ратушняк здебільшого творить ікони святих. Першою з них став образ Ісуса. З нього, власне, й активно захопилася вишивкою. А спонукав її до цього рідний брат, який мав приїхати зі США, аби стати хресним батьком одному з діточок сестри. Пані Галині ж захотілося здивувати рідну людину якимось цікавим подарунком. Знала: таким презентом може бути лише вишивка. Останнім часом вишивальниця взялася за творення на полотні композицій з національними та державними символами — Тризубом, синьо-жовтим прапором, калиною. Мовить, що неодмінно тепер для своєї оселі вишиє портрети Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки, як це було заведено в галицьких родинах, особливо до Другої світової війни.

Гаптований дивоцвіт від Олени Абрамович. Фото автора

Тим часом у рамках фестивалю до ювілею Кобзаря репрезентували й книгу «Тарас Шевченко в пам’яті поколінь». Її видали українською та англійською мовами. Вона про родовід і життя великого письменника, його друзів-кобзарів і художників. У цьому повноколірному виданні зібрали також поштові марки, екслібриси, монети, скомпонували галерею світових пам’ятників Шевченкові.

З книгою про українського генія та пророка, безперечно, ознайомився. А відтак подався до фестивального містечка народних майстрів. Вишивальники привезли (і на продаж також) розмаїті жіночі, чоловічі та дитячі вишивані вироби.

Олена Абрамович — з гуцульського села Річки. Вишиває з дитинства, першими її роботами стали серветки для школи, а у дванадцять років вишили вже сорочку батькові. Нині разом з донькою Світланою не лише вишивають нитками, бісером, а й самі розробляють схеми для вишивки. На фестиваль до Тернополя приїжджають чи не щораз. Готуючись до нинішнього свята національної вишивки та костюма, створили чимало орнаментів. Визначальним став колос життя. 

Олена Василівна каже, що колосся хліба — це давній наш оберіг. Зрештою, саму сорочку, вишиту хрестиком, також спрадавна вважають знаком щастя й добра. А тут  ще й рясно зацвіте на білому полотні колосся або листя зелених дубочків як символ здоров’я, кетяги червоної калини як належність до українства.