Професор
Ігор ПОЛЯНСЬКИЙ

Озброєні скальпелями хірурги завжди вважалися царями медицини, а з винаходом наркозу — взагалі самодержцями з необмеженими можливостями докопатися (у прямому сенсі) до суті хвороби і позбутися її в найрадикальніший спосіб: видалив і забув. Тим більше, що мало не за вісім тисячоліть свого існування хірургія встигла дослідити людський організм уздовж і впоперек. Але проблема підкралася з іншого боку — хвороби почали поводитися нетипово. Тільки-но співробітники кафедри хірургії Буковинського державного медичного університету змогли полегшено перевести подих у боротьбі з перитонітом й оголосили про вагомі здобутки в його лікуванні, як ця чи не найпідступніша хірургічна патологія перевернула після Чорнобиля всі про себе сталі уявлення. Та на такий виклик чернівецькі фахівці зуміли дати гідну відповідь.

Про те, як тримати високий рівень хірургії, — розмова із завідувачем кафедри хірургії Буковинського державного медичного університету професором Ігорем ПОЛЯНСЬКИМ.

 Ігоре Юлійовичу, навіть при недостатньому технічному оснащенні лікувальних закладів українські хірурги тримають рівень. Приміром, на Буковині результати лікування перитоніту — як у кращих клініках світу. В чому секрет?

— Через брак технічних засобів ми швидкі на вигадки. Мусимо напружувати інтелект, щоб вийти зі складних ситуацій. Скажімо, існує проблема недостатньої надійності кишкових швів (а їх відомо понад 50), особливо за умов перитоніту. Наші закордонні колеги в боротьбі з чинниками, які пошкоджують шви, вдаються до дорогих технічних новинок. Ми ж запропонували тими самими голками, тим самим матеріалом так накладати шви, що вони стають у кілька разів надійнішими за відомі. Розробили дренажно-сорбційні методи, які не гірше за надсучасні способи детоксикації захищають організм при гнійних запаленнях. Знайшли просте технологічне розв’язання нагальної проблеми післяопераційного відновлення перистальтики кишечника — ефект вражаючий. Розробили нові інформативні методи діагностики післяопераційних ускладнень.

Головне — всі запропоновані нами технології (маємо приблизно 50 патентів) наукоємні. Вони почасти взагалі не потребують додаткових коштів для впровадження, але дають змогу істотно поліпшити результати лікування, зменшити частоту ускладнень. До того ж їх легко переймати і застосовувати, а це важливо, оскільки хірург часто мусить за операційним столом негайно прийняти неординарне рішення. Операції завжди різні, можна узагальнити лише напрям, тож в арсеналі хірурга повинні бути методи, які дадуть змогу позитивно вирішити нестандартну ситуацію. У Європі вони також існують, однак не стоять так гостро, там немає такої кількості задавнених хвороб, як у нас, коли операція взагалі стає непередбачуваною.

Звісно, як будь-який хірург я виступаю за сучасне технічне оснащення наших лікарень, яке дає змогу точно встановити діагноз, виконати оперативне втручання з високою надійністю і мінімальною травмою для хворого. Свого часу саме співробітники нашої кафедри першими впровадили на Буковині лапароскопічну хірургію, організували на базі Чернівецької обласної лікарні центр малоінвазивної хірургії та гінекології. Це дало змогу надавати пацієнтам сучасну ефективну хірургічну допомогу.

Та з другого боку, абсолютне технологічне забезпечення знижує наукову думку, позбавляє творчості, без якої немислимий науковий прогрес. Взірцем професіоналізму є для мене мій учитель, відомий в Україні хірург світлої пам’яті Борис Олегович Мільков. Він цінував ідею як витвір, навіть без уточнення її практичного значення. Міг вигадати таке, що спочатку здавалося цілковито абсурдним, а потім ставало очевидним і корисним.

Кожен хірург розуміє, що повинен постійно самоудосконалюватися. Фото Володимира ЗAЇКИ

 Як хірурги сприймають новації?

— Кожен хірург розуміє, що повинен постійно самоудосконалюватися. Адже можна зайти в операційну з титулами і званнями, а помилившись, вийти ніким. Тому немає потреби впроваджувати прогресивну методику директивно. Консерватизм хірургам не притаманний. Немає проблем і з практичним засвоєнням новацій. Так, на нашій кафедрі організовано курси передатестаційного циклу навчання лікарів. Практичні хірурги присутні на операціях, де співробітники нашої кафедри докладно демонструють нові методики, їх можна спостерігати в режимі реального часу в навчальній аудиторії за допомогою відеотрансляції з операційної.

— Чи заважають реалізації прогресивних ідей бюрократичні перепони?

— Нині для хірургів, вважаю, золотий час. Ми можемо дозволити собі політ творчої думки, можемо сміливо розробляти щось нове, а пересвідчившись, що пропозиція корисна, вільно її впроваджувати. Бо Україна ще не перейшла на лікувальні стандарти, які досить жорстко регламентують кожен крок. Одразу скажу: я за стандарти. Але їх мають складати й ухвалювати професіонали, які до всього знають істинний стан наших закладів охорони здоров’я. Цілковито погоджуюся з головним хірургом України Петром Фоміним у тому, що затверджені Міністерством охорони здоров’я стандарти лікування не реальні для виконання.

У більшості клінік країни немає відповідного технічного забезпечення. Наприклад, папілосфінктеропластика є обов’язковою складовою при холедохолітіазі на тлі хронічного калькульозного холециститу. Виконати її в кількох областях, зокрема і на Буковині, неможливо. Ми проблему, звичайно, розв’язуємо, але не засобами, включеними в протокол. Поки протоколи мають рекомендований характер, міністерство дозволило кожній клініці створювати локальні протоколи, адаптовані до реальних умов, чим ми і скористалися.

— Що має слугувати головним орієнтиром у розробленні хірургічних стандартів з огляду на святе в медицині правило «Не нашкодь»?

— Сучасна хірургія ∂рунтується на індивідуальному підході до кожного хворого. Ідея індивідуалізації медицини не нова. Її майже сто років тому першим сформулював і почав втілювати в життя видатний лікар, діяч системи охорони здоров’я українець Микола Семашко. Нині його новації підхопив увесь світ. Від принципів доказової медицини, коли до конкретного хворого слід застосовувати ті методи діагностики та лікування, ефективність яких доведено на великій кількості хворих, останніми роками дедалі частіше повертаються до персоналізованої медицини, визнаючи індивідуальність, неповторність кожного пацієнта і його хвороби.

Приміром, тривалий час для хірургів залишалося питанням з питань, чому в одного пацієнта після операції кишечник відновлює роботу, а в іншого ні. З’ясувалося, є ген, який відповідає за біологічно активні речовини, що регулюють скоротливу функцію кишечника. Готуємо на нашій кафедрі до апробації дисертаційну роботу з цієї актуальної теми. Або, скажімо, чому в одного пацієнта гострий апендицит проявляється утворенням інфільтрату, який не потребує оперативного лікування, а в іншого — неспинним поширенням запалення по всьому животу? Ми у схильних до запалення пацієнтів знайшли відмінності у структурі гена, який відповідає за вираженість запальної реакції. Дослідили також гени, які відповідають за характер перебігу панкреатиту, за певні механізми пошкодження і захисту клітин підшлункової залози та навколишніх структур.

Тож коли ми вже знаємо, що у хворого є генетична схильність до певних процесів, мусимо із самого початку лікування змінювати лікувальну тактику з огляду на кінцевий варіант — розширювати об’єм операції, підбирати відповідні медикаментозні засоби. Цій проблемі присвячено докторську дисертацію, яку буде завершено найближчим часом.

Коли ми вперше висловили цю думку на одному з хірургічних симпозіумів у Києві, колеги поставилися до неї досить скептично. Нині ніби само собою зрозуміло, що саме генетичний чинник найперше визначає перебіг хвороби, ускладнень, а то й саму патологію, яка може виникнути за певних обставин, — панкреатит, перитоніт чи апендицит. Тому в ідеалі кожний із нас повинен мати із санітарно-медичною книжкою ще й генетичний паспорт. Спираючись на нього, лікар вже обиратиме лікувальну тактику.

 Непросто передбачити в нормативних документах усі життєві ситуації.

— Проте це важливо — визначити у стандартах лікування відмінності при поєднаній патології, показати, якою у таких випадках має бути лікувальна тактика. Тому намагаємося внести свою посильну лепту і в розв’язання проблеми поєднаної патології в хірургії. Рідко буває, що у хворого тільки одна хвороба. Значить, його не достатньо різнобічно обстежили. Зрозуміло, що хірургічна патологія, обтяжена ще одним захворюванням, матиме інший перебіг. Так, після Чорнобиля зовсім змінилася картина перитоніту. У хворих на цироз печінки викривляються клінічні прояви гострих хірургічних захворювань, а в післяопераційному періоді в них на перший план вийде проблема порушень функції печінки, яка і визначатиме результати лікування.

Нещодавно на базі нашої кафедри хірургії відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання гострого перитоніту та поєднаної патології». Так уже історично склалося, що саме Чернівці стали центром вивчення і розв’язання проблем перитоніту — однієї з найбільших загроз у сучасній абдомінальній хірургії. Тому й результати його лікування у нас в області майже удвічі кращі за загальноукраїнські показники. Згідно з резолюцією конференції створено робочу групу з підготовки та впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) медичної допомоги при гострому перитоніті.

Звісно, кожен хірург мріє працювати із сучасною системою «Да Вінчі» (поки що в Україні немає жодної), яка дає змогу у форматі 3D і на відстані понад 500 км виконувати операції за допомогою роботизованих технологій. Хоч дорогі комп’ютерні хірургічні пристрої для нас поки що недосяжні, ми не впадаємо у відчай. Шукаємо і, як бачите, знаходимо вихід із складних ситуацій — в межах логіки, розуму й адекватності.

Світлана ІСАЧЕНКО, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Ігор ПОЛЯНСЬКИЙ. Народився 1954 року на Закарпатті. Після закінчення Хустського медичного училища працював фельдшером, завідувачем медпункту. У 1978 році закінчив з відзнакою Чернівецький медичний інститут. Визнаний провідний спеціаліст у вивченні перитоніту в Україні та за її межами.

Зробив вагомий внесок у розв’язання проблем невідкладної абдомінальної хірургії, зокрема панкреатиту. Започаткував новий сучасний напрям наукових досліджень — вивчення особливостей діагностики і лікування гострих хірургічних захворювань при поєднаній патології, у тому числі екологічно індукованій. Член правління Асоціації хірургів України, голова Асоціації хірургів Чернівецької області, є автором понад 300 наукових праць, 43 авторських свідоцтв і патентів на винахід.