Масштабне енергоспоживання сучасного постіндустріального, високотехнологічного та інформаційного соціуму невідворотно породжує розвиток і укрупнення екстенсивних форм енерговиробництва. Наразі це традиційні різновиди палива, значні поклади яких людство навчилось відносно легко видобувати. Це вугілля, природний газ, уранова руда, енергія рукотворних водосховищ на руслах великих річок. Мільярди кіловат-годин, згенерованих на вугільних, атомних та гідроелектростанціях щодня і щомиті живлять наші побутові прилади, обладнання офісів і цехів, де ми працюємо. Сплачуємо ж за них, ніби копійки, і радіємо, що кіловати працюють на наші зростаючі потреби і забаганки. 

Юрій БАСЮК,експертАле мусимо зазначити, що ці слухняні і нібито дружні до нас кіловат-години, зі свого народження несуть повільну отруту людству: радіацію, сморід, пил, сірчаний газ, інші викиди, які шкідливі довкіллю. Плюс до них хвороби, скалічення і загибель шахтарів, затоплені села, зацвілі мілини гігантських масивів води у водосховищах... Все це наслідки людської діяльності в отриманні електроенергії.

Але все частіше ми чуємо над хором схвальних вигуків «ми як всі», «без цього не обійтися», одинокий але впевнений голос, що волає за екологічно чисті (хай навіть і дорогі) способи виробництва електричної енергії з «нетрадиційних» відновлюваних і подарованих нам природою джерел енергії (вітер, сонце, течії малих річок, відходи виробничої і побутової діяльності людини).

Нині в світі розвитку «зеленого» енерговиробництва приділяється велика увага, а перспектива заміщення традиційних видів виробництва електроенергії на екологічно чисті джеререла, за різними оцінками, сягає від 30 до 70% всього електроспоживання на планеті.

*Згідно із статистикою, наведеною одним з експертів галузі, в країнах ЄС частка енергії, що генерується з відновлюваних джерел енергії, сягає 25%, і цей показник зростає на 1-2% щорічно.

Для стимулювання виробництва з екологічно чистих видів палива на урядовому та законодавчому рівнях в Україні здійснено низку заходів, які мають забезпечити надходження інвестицій у розвиток альтернативної електроенергетики. Акцент зроблено на місцеве та регіональне самозабезпечення (хоча спочатку купівля всієї електроенергії, виробленої з альтернативних джерел палива, на державному рівні передбачалася за «зеленим» тарифом, який не по кишені місцевим споживачам, оскільки зі старту включає кошти на відшкодування всіх початкових інвестиційних затрат і тому значно вищий середнього тарифу на електроенергію в Україні). Таким чином, держава створює умови для надходження початкових інвестицій у розвиток екологічно чистих, дружніх для природи альтернативних форм виробництва електроенергії, зобов’язавши оптового покупця всієї електроенергії України купувати за зеленим тарифом весь вироблений обсяг «чистої» електроенергії, аж до повної окупності інвестиційного проекту (як правило, зелений тариф передбачає період окупності 7-10 років).

Здавалося б, ця ситуація мала б потішити ту частину суспільства, яка чи за фахом, чи за покликом душі вважає себе прибічником екологічного світогляду, гармонійного співіснування всіх суб’єктів життя в певному середовищі, у тому числі людини, як виробника і споживача електричної енергії, і природи, яка дає нам джерела для такого виробництва але, на жаль, потерпає від нашого впливу.

Але на жаль, одним із голосів у хорі прибічників старих екстенсивних та традиційно грабіжницьких стереотипів поведінки людини в лоні матінки-природи сьогодні звучить і голос, кого б ви подумали –тих таки екологів! Численні публікації, аналітика, інтерв’ю і «наукові» висновки заполонили засоби масової інформації. Більше того, лідерам маніпулятивних технологій, які формують суспільну думку, вдається перехилити на свій бік представників громадськості та окремих громадських активістів.

Проте дивним це видається лише спочатку, після нескладного аналізу все стає на свої місця.

Здорова конкуренція між виробниками одного виду товару (електричної енергії), що є цілком зрозумілим і, власне, необхідним у ринковій економіці, на превеликий жаль у сучасному суспільному просторі виливається у «гру без правил» з боку великих монополій, які володіють ресурсом для отримання сталих прибутків і мають намір експлуатувати його доки це можливо – проти представників інноваційних технологій, які одночасно із незаперечною вигодою для суспільства від впровадження нового, несуть потенційну конкурентну загрозу сталим прибуткам монополіста. Зокрема, саме в такому ключі розгортається подекуди боротьба інтересів і суспільна дискусія навколо альтернативної електроенергетики. На жаль, у цій боротьбі не гребують і такими печальними методами (запозиченими із практики політичних протистоянь), як чорний піар і відверте перекручування та спотворення фактів, що призводять до маніпулювання свідомістю людей. У тому числі, темою численних виступів лобістів традиційної енергетики є ніби-то суттєва загроза екологічній ситуації території, яка знаходиться поблизу місць будівництва малих ГЕС. Правдиве висвітлення екологічного аспекту діяльності МГЕС необхідне для нас усіх. І як споживачів електроенергії, і як громадян та жителів України. Тому від правдивих оцінок залежить майбутнє наших поколінь.

 

Нині виробництво електроенергії з використанням енергії води в Україні здійснюється протягом десятків років як «великою», так і «малою» гідроенергетикою. У відсотковому співвідношенні це майже 10% всієї спожитої в Україні електричної енергії. Вона виробляється на потужних гідроелектростанціях та гідроакумулюючих електростанціях Дніпровського та Дністровського водного каскадів, які працюють вже десятки років і не викликають дискусій, нарікань громадськості та збурень в інформаційному просторі.

 

Мабуть, всі вже звикли до величезних водосховищ, гігантських дамб, до найдешевшої ціни за електроенергію, виробленої на гідроелектростанціях, (внаслідок того, що нинішній тариф не містить паливної складової, а також не включає ні відшкодування інвестицій у будівництво, що здійснювалося ще за радянських часів, ні потреб у заміні виробничого обладнання гідротехнічних споруд, у проведенні заходів, з підтримки в нормальному стані водної акваторії, що використовуються ГЕСами). Слід зауважити, що обсяги негативного впливу на оточуюче середовище та тривалість і непередбачуваність наслідків спорудження великих ГЕС суттєво перевищують можливі локальні наслідки втручання в екосистему малих ГЕС, крім того, можливості контролю і ефективного коригування екологічної сфери діяльності МГЕС і ширші, і доступніші.

 

Безперечно, віддаючи належне великій гідрогенерації, як найбільш екологічно дружній серед усіх інших традиційних способів енерговиробництва, зазначаючи її унікальну в ОЕС здатність забезпечувати майже миттєву маневреність обсягами виробництва (незамінну при різких незапланованих перепадах балансу виробництва і споживання в енергосистемі), – все ж, як найближчий і прямий конкурент виробництва електроенергії на малих ГЕС, у царині масштабів впливу на природне середовище і можливостей мінімізувати доступними засобами негативні аспекти цього впливу, мала гідрогенерація має видимі переваги, і оцінюючи перспективу створення дружнього середовища співіснування природи і людини – виробника та споживача електроенергії, – маємо щиро вказати на переважну доцільність все ж продуманої, обережної і з дотриманням вимог природоохоронного законодавства розбудови мережі великої кількості малих ГЕС, в порівнянні з нарощуванням потужностей крупних гідроелектростанцій.

На противагу досить значним і слабо контрольованим протиприродним наслідкам роботи крупних ГЕС та ГАЕС, малі гідроелектростанції – створюють умови для насичення води киснем, що сприяє збереженню річкової фауни, наявність гідротехнічних комплексів МГЕС дозволяє значною мірою убезпечити навколишню місцевість від сезонних та викликаних непередбачуваними опадами паводків, за рахунок фільтрів, що перешкоджають доступу сміття до турбіни, річкова вода очищується від забруднення, яке їй повсякчас і всюди завдають інші види підприємництва та побутової діяльності людини.

* Засоби видобутку енергії з відновлюваних джерел постійно модернізують та усувають наявні недоліки. Ми дізнались, що сучасні малі ГЕС не забруднюють воду, навпаки сучасні турбіни, виготовлені з дотриманням вимог стандартів захисту навколишнього середовища, збагачують воду киснем і не допускають її забруднення мастильними матеріалами. Тим більше, вони не забирають всю воду з річки, так як працюють у автоматичному режимі і зупиняють свою роботу тоді, коли рівень води в річці знижується до мінімальних екологічних витрат.    Також у сучасних МГЕС передбачений вибір правильного варіанту рибоходу, щоб не зменшити її кількості у річці, якраз з такими технологіями працює Європа. 

Переважна більшість закидів, що надходять на адресу малої гідрогенерації, зводиться до такого формулювання: «Взагалі то ми не проти малих ГЕС, але якби ж вони дотримувалися вимог екологічної безпеки, природоохоронного та історико-заповідного законодавства»... Так от, парадоксально, що, власне, і основні тези прибічників МГЕС звучать практично так само: «Українській енергосистемі потрібен розвиток альтернативної енергетики, зокрема ефективне використання енергетичного потенціалу малих річок, але звичайно ж за умови беззастережного дотримання всіх екологічних та інших вимог законодавства!» Таким чином, дискусійна напруженість соціального обговорення проблеми на 90% складається з емоцій, скороспішних та необґрунтованих взаємних звинувачень і звичної практики обговорення проблеми, не слухаючи один одного. В основному екологи звертаються із критикою до енергетиків з приводу фактів недотримання та порушення обов’язкових норм, встановлених законодавством України для будівництва та експлуатації гідротехнічних споруд. Така аргументація формує людську свідомість, переконуючи людей у обґрунтованості «справедливого гніву» захисників природи. Але насправді це не так. Адже з таким самим успіхом можна започатковувати кампанію та налаштувати громадську думку на боротьбу з медициною, оскільки існує можливість (і нею повсякчас користуються) порушення клятви Гіппократа!

Переконаний, що малі ГЕС мають розвиватися. Слід також максимально відгородити природу від можливих негативних факторів впливу, притаманних будь-яким проявам людської (особливо промислової) діяльності.

 Але чи насправді є негативні наслідкиі чи існує можливість їх уникнення і мінімізації? Коротко:

1. Перешкода рибоходу, у тому числі нерестовому – для всіх МГЕС задекларована в проектній документацієї. Для риби передбачено відповідні рибовідводи, своєчасне та якісне їх спорудження і утримання – невід’ємна умова функціонування МГЕС, як з точки зору екологів, так і відповідно до вимог законодавства та підзаконних актів в галузі спорудження та експлуатації гідротехнічних споруд малої гідрогенерації. 

* Наприклад, редакція інформаційного порталу "Івано-Франківські новини" повідомляє, що в ході розроблення ТОВ "Гідропауер" проекту створення малої ГЕС на території Голошинської сільської ради, з урахуванням Оцінки впливу будівництва та експлуатації малої ГЕС (с. Голошина) на іхтіофауну та природний стан річки білий Черемош", затвердженого Директором інституту гідробіології НАН України, академіком НАН України В. Д. Романенком, запроектовано рибохід для дунайського лосося, із запозиченням європейського успішного досвіду його експлуатації. Безперечно такий підхід заслуговує не лише на всенародне схвалення і підтримки, але і  якнайширшого застосування в Україні цього досвіду.  

 

2. Іншою проблемою є мілкі русла річок. Міління річок, описують як постійне у часі та незворотне системне явище. Насправді, для дериваційних типів МГЕС (яких переважна більшість) – цей ґандж скоріше естетичного плану, він поширений лише на кількох сотнях метрів, там, де розташована гідроспоруда, а далі за течією, очищена фільтрами і збагачена повітрям вода річки знову створює повноцінне русло.

 

3. Забруднення води, ніби-то іржавими трубами та іншим обладнанням МГЕС, крізь яке проходить вода. Тут слід виділити два аспекти: По-перше, це дійсно використання поганої якості труб та іншого обладнання. Такі недоліки мають негайно усуватися самими власниками виробничих потужностей, або відповідними контролюючими органами за поданням, у тому числі, представників місцевої громадськості. По друге, це численні сторонні фактори забруднення води, які за оцінками спеціалістів на цей час значно більші за обсягами та небезпечністю, аніж вплив МГЕС (скидання промислових та побутових відходів, наслідки неприпустимої експлуатації водосховищ промислового риборозведення чи іншого призначення, тектонічний вплив діяльності підприємств, кар’єрів тощо на близькі екосистеми, у тому числі водні, та багато інших). У більшості випадків вода до МГЕС потрапляє брудніша, ніж після системи фільтрації. Крім того турбіни збагачують воду киснем і не допускають її забруднення (сучасні розробки) мастильними матеріалами. 

 

* Щороку робітники Теребля-Рікської ГЕС, що на Закарпатті, збирають тонни сміття, яке накопичується перед греблею (тобто ВИЩЕ гідроенергетичних споруд). Вже зараз зусиль обслуговуючого персоналу стає недостатньо для прибирання великої кількості сміття, яке люди скидають в річку щороку. Щодо цивілізованого "вивезення сміття" в горян руки не доходять. Вони кажуть: «ми викидаємо (!), а річка забере»...

Тому останніми роками до прибирання русел річок вимушено долучалися і волонтери, і добровольці з числа як місцевих жителів, так і туристів. Наприклад з 5 по 11 липня тривала тижнева акція, під час якої зібрано тонни сміття. За задумом організаторів ця акція започатковує цілий цикл виїзних прибирань. Із берегів водосховища збиратимуть сміття, яке розділять на пластик, метал, дерево і вивезуть на пункти переробки та смітники. За словами Степана Стойка, професора Інституту екології Карпат НАН України, проблеми з Теребле-Ріцьким водосховищем виникли у минулому столітті – на початку 1990-х років екологи почали бити на сполох через замулення внаслідок масової вирубки дерев.   

– Саме водосховище виникло з двох річок Тереблі та Ріки. Ще за часів Австро-Угорщини тут хотіли збудувати

 електростанцію. У 50-х роках минулого століття задум втілили в життя. Відтоді працює Теребле-Ріцька ГЕС, – коментує Степан Стойко. – Хвойні насадження навколо водойми затримували потрапляння бруду у воду, та за останні двадцять років ліси суттєво вирубали. Дії гідрологів і лісівників не узгоджувалися. ГЕС фактично живить навколишні села, а погіршення її роботи позначиться на електропостачанні до села. 

 

Особливістю водосховища є гребля, яка сягає 120 метрів завширшки і 40 метрів заввишки і створена на тому місці, де обидві річки штучно об’єднали в одну. Нині одна з найпопулярніших серед туристів місцина переповнена пластиковими пляшками та побутовим сміттям. 

 

4. Перешкода зеленому туризму – визнаємо цей аргумент вельми серйозним, оскільки зазначений вид діяльності (поряд з експортом деревини і митними та позамитними торговими операціями) є основним джерелом доходів жителів карпатських сіл. І чи гідно відстоюють гуцули екологічну чистоту Карпат, яка приносить їм заробіток від від туристів, якщо електроспоживання в краї у 12 разів перевищує обсяги виробленої на території області електроенергії. Тобто, Закарпаття майже повністю споживає електроенергію, яка виробляється (з традиційних екологічно згубних видів палива) і забруднює природу інших областей України... Таким чином, радетелі за екологічні цінності виявляються такими, що як належне сприймають забруднення інших територій для електрозабезпечення своєї області. Таким чином, аргумент серйозний, деяким чином обґрунтований, але принаймні, на тлі використання споживачами області екологічних ресурсів інших українських територій не зовсім чесний.

 

У схожому руслі точаться розмови про те, що жодних прибутків люди, на чиїй території працює ГЕС, не отримують. Всі кошти, отримані від експлуатації природних багатств місцини (власником яких, безперечно, є народ України і в першу чергу його територіальна громада), потрапляють до рук сторонніх людей, і можливо, взагалі виводяться за межі України. При цьому випускаються з уваги два факти:

 

1) громада не витрачає коштів на будівництво гідроспоруд, а це немалі інвестиційні довгострокові вкладення, ще й до того ж зі значним ступенем ризику, оскільки на цей час цілком залежать від тарифної політики Уряду, яка протягом періоду окупності проектів може довільно змінюватися десятки разів;

 

2) місцеві жителі не сплачують за спожиту ними електричну енергію досить високий »зелений» тариф (який би був безперечно їм не по кишені), а результуючий вплив на кінцеву ціну кіловат-години (яка вже надходить споживачу) від продажу виробленої на місці чистої електричної енергії в ОРЕ за високими тарифами – мінімальний, і при поступовому збільшенні обсягів її виробництва, та одночасному зменшенні величини «зелених» тарифів після досягнення окупності початкових інвестицій – взагалі невідчутний;

 

3) із розвитком відновлювальної енергетики в гірських регіонах відбувається модернізація місцевих електромереж та підстанцій, що, в свою, чергу забезпечує можливості нових підключень, зокрема, нових об’єктів туристичної сфери – окремим готелям наприклад, не під силу забезпечити реконструкцію місцевої підстанцій, адже для найбільш мальовничих територій без розвитку «зеленої» генерації  не буде розвитку туристичної сфери та інфраструктури;4) є думки, чи навіть заклики, що краще будуйте вітроелектростанції та сонячні станції замість малих ГЕС, проте, такі станції потребують інших умов підключення, особливо вітрові, у мережу (одразу високовольтну), які неможливі в гірських умовах, вони просто – відсутні.

 

Тому, безперечно, якщо громада не несе початкових затрат, не підпадає під фінансові ризики, не сплачує підвищену ціну за чисту електроенергію, то й вигоди її як власника природного ресурсу цілком справедливо обмежуються, і це, в першу чергу, суттєве збільшенням надходжень до місцевого бюджету, часткове покращення зайнятості населення, розвиток інфраструктури, покращення стану протипаводкового захисту. Якщо ж би громада мала за мету дійсно отримувати в повному обсязі вигоди від застосування на місцевих ріках технології МГЕС, то би й мала самостійно здійснити інвестиційні вкладення у розроблення, побудову та експлуатацію споруд.

 

*Можливо, у цьому напрямку корисно би було подумати законодавцям, а саме виробити окремий напрямок у політиці розвитку альтернативної енергетики, відповідно до якого місцева громада мала би найбільші преференції (кредитні, тарифні тощо) при бажанні реалізувати інвестпроект по побудові місцевих МГЕС, і таким чином, мала б можливість стати одночасно і вигодонабувачем і найкращим гарантом екологічної безпеки, а те, що процес був би офіційним, і ніс би економічне навантаження перші роки, стало б ефективним врівноважуючим і стримуючим фактором проти можливості грабіжницького підходу до природних багатств самою громадою, як ми на жаль спостерігаємо завдячуючи оприлюдненню пристрастей навколо незаконних бурштинових копалень.

 

Отже, після деякого з’ясування екологічних та соціальних аспектів розвитку малої гідроенергетики, вважаємо, що ми впритул підійшли до фінансового аспекту дискусії, який чи не більше, аніж екологічна складова, викликає праведний гнів борців з „нетрудовими надприбутками паразитів на природі і народних коштах” (читай - інвесторів малої гідроелектроенергетики).

 

Міф про надприбутки, які гонять забудовників за гривнею і змушують нехтувати і порядністю, і правом, - друга поширена площина закидів прихильників традиційної енергетики конкурентам - альтернативникам.

Коротко про два факти, важливі для розуміння і оцінки економічної складової цієї конкурентної боротьби.

 

Перше, попри те, що «зелені» тарифи в декілька разів вищі за тарифи для традиційних виробників палива, ні надприбутки ні навіть просто хоч трохи суттєві прибутки діяльністю виробників за такими тарифами не передбачаються, лише відшкодування протягом 7 – 10,5 років початкових затрат на обладнання та побудову (відновлення) гідротехнічних споруд. Точка окупності більшості проектів – понад 7 років експлуатації.

 

Друге, так званий „низький” тариф на виготовлену традиційними способами електроенергію лише тому низький, що не включає 1) початкових витрат, вже понесених суспільством в роки індустріалізації та за радянських часів; 2) необхідних для повноцінного відновлення обладнання коштів; 3) а також коштів, необхідних для усунення вже насталих і постійно наростаючих згубних екологічних та соціально-економічних наслідків експлуатації „на прибуток та на зношення” ТЕС, ГЕС і АЕС української енергосистеми.

 

Тому і саме тому завдання як для екологів – критиків малої гідрогенерації, так і для прибічників розбудови МГЕС – об’єднатися і спільними зусиллями йти до мети, яку і ті й інші оголошують однаково – чиста природа і ефективне функціонування суспільства у майбутньому! З вугіллям, ураном, природним газом, гігантськими водосховищами та напівзруйнованими дамбами як основними джерелами електроенергії, нам у чисте майбутнє і навіть у чисте сучасне вже, на жаль, не пройти, і екологи це розуміють краще за інших! Тому альтернативні енергетики чекають саме від екологів співпраці, розуміння, поради і допомоги в справедливій конкурентній боротьбі з застарілими, екстенсивними, небезпечними і брудними способами виробництва електричної енергії, тому вважаємо їх братами по розуму – соратниками  на шляху до ефективної і чистої електроенергетики майбутнього.

 

Юрій БАСЮК
для "Урядового кур'єра"