НА ЧАСІ

У ставленні до Армії необхідно бути державними діячами, а не політиками

Олександр КУЗЬМУК, 
народний депутат України

Проблеми, що накопичилися в оборонній сфері, мають надзвичайний суспільний інтерес, вимагають невідкладних конструктивних рішень, у тому числі й законодавчого врегулювання. Це, зокрема, продемонстрували нещодавні парламентські слухання «Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України». До речі, за всю історію Верховної Ради це лише другі слухання, на яких у комплексі розглядалося широке коло питань оборони держави. Попередні відбулися у 1999 році.

У нинішньому парламентському слуханні взяло участь майже 700 осіб. Широкий спектр представництва на ньому народних депутатів України, керівників органів державної влади, громадських організацій і окремих експертів дало змогу професійно розглянути і виділити важливі проблеми Збройних Сил, правоохоронних органів, а головне — сформулювати пропозиції щодо їх розв’язання.

До цього спонукають і нещодавні укази Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України».

Поряд з тим, кілька досить гострих проблем залишилися поза увагою. Саме на них хотілося б зупинитися. 

Законодавство

У цьому аспекті слід зазначити, зокрема, одночасну наявність у темі парламентських слухань термінів «Воєнна організація» і «Сектор безпеки». Це, до певної мірі, символічно. Тут, фактично, зіткнулися вчорашнє і нинішнє поняття суті війни, а, відповідно, і погляди на оборону. Однак необхідно визнати, що концепція тотальної війни Карла фон Клаузевіца, з притаманною їй основною роллю масових армій у перемозі, відійшла у минуле. А разом з нею втратила своє виняткове значення і Воєнна організація держави.

Нині кардинально змінився характер воєнних конфліктів. Не заглиблюючись у надмірну деталізацію, досить лише відмітити:

— характерні для них маневрові дії невеликих військових формувань із застосуванням далекобійних засобів ураження у складі розвідувально-ударних систем;

— зростання ролі політичних, інформаційних та економічних засобів у досягненні цілей воєнного конфлікту;

— провокування агресором дестабілізуючих процесів всередині держав — жертв агресії, активне задіяння в своїх інтересах руйнівного потенціалу сепаратистських та інших деструктивних сил.

Для протидії цьому Воєнної організації з притаманними їй засобами, формами і способами застосування недостатньо. Виникає необхідність у більш широкому і різноманітному спектрі можливостей протиборства. Це потребує концентрації та координації зусиль багатьох державних структур і, безумовно, військових формувань та правоохоронних органів. На таких вимогах і грунтується необхідність переходу від поняття «Воєнна організація» до «Сектору безпеки». 

Мова йде не про звичайну заміну одного поняття на інше. Має бути сформований новий підхід до оборони як складової частини гарантування воєнної безпеки держави в сучасних умовах.

З огляду на це назріла необхідність розробки закону про Сектор безпеки. Він має визначити, зокрема, склад Сектору, основні завдання, систему державного керівництва ним, основи спільного застосування його складових, комплексного підходу до планування його розвитку, підготовки і матеріально-технічного забезпечення. Мета — створити законодавчу основу для узгодженого застосування і максимально ефективного використання потенціалу державних структур в широкому спектрі завдань гарантування воєнної безпеки.

Слідом постає потреба внесення змін і в чинні закони.

 

Армія має бути мобільною і боєздатною. Фото з архіву редакції

Реформування і розвиток

На сьогодні процес розробки концептуальних документів з розв’язання згаданої проблеми перебуває на завершальній стадії. Завдання виявилося надзвичайно складним. Звести реформування Збройних Сил до косметичних змін, чергового скорочення їх чисельності та «підгонки» під наявні фінансові ресурси неприпустимо.

Конче необхідним і водночас реальним є створення прообразу нової армії. На першому етапі вона може бути невеликою за чисельністю. Прогноз воєнно-політичних обставин на середньостроковий період дає нам таку можливість. Однак вона має стати базовою основою для подальшого розвитку. Для цього слід врахувати сучасні тенденції у розвитку військової справи, бережно ставитися і зберегти прогресивні надбання попередніх років. Особлива увага — до збереження військових професіоналів.

При нинішньому стані Збройних Сил ціна помилки в їх реформуванні неймовірно зросла. Кожна з них може призвести до катастрофічних наслідків для національної безпеки.

Саме з цих міркувань Президент України Віктор Янукович створив і особисто очолив Комітет з реформування і розвитку Збройних Сил України та оборонно-промислового комплексу. Комітет має бути тим «фільтром», який забезпечить ретельну політичну, економічну і професійну експертизу державних документів з питань оборони, в подальшому супроводжуватиме процес їх реалізації.

Зростає й роль Верховної Ради, зокрема, в законодавчому забезпеченні військової реформи та при прийнятті Державного бюджету. Слід також максимально використати контрольні функції парламенту, насамперед у питанні використання бюджетних коштів.

Фінансове забезпечення

Проблема в цьому була і залишається однією з головних. Нинішній рік суттєво покращив ситуацію, особливо у порівнянні з 2008 і 2009 роками. Однак, враховуючи стан Збройних Сил та завдання з їх реформування, цього недостатньо. Глава держави вимагає поступового щорічного збільшення обсягів загальних видатків на потреби Збройних Сил з метою їх доведення з розрахунку на одного військовослужбовця до середнього рівня сусідніх країн — членів ЄС та Росії.

Однак, на мою думку, вже сьогодні є можливість покращити процес фінансування Збройних Сил. Маю на увазі, зокрема, відмову врешті-решт від механізму, що закладений у спеціальному фонді Держбюджету. 

Пропоную протягом 2013 — 2015 років провести експеримент на базі бюджету Міністерства оборони — залишити в ньому лише загальний фонд. Одночасно в рамках Державного бюджету сформувати фонд розвитку Збройних Сил, на якому акумулювати кошти з джерел, що нині наповнюють спеціальний фонд. Акумульовані протягом одного або кількох років кошти витрачаються у наступні роки і одночасно йде накопичення на наступний період. На відміну від спеціального фонду це дасть змогу, маючи на рахунках Міністерства оборони реальні кошти, забезпечити планове проведення заходів реформування.

У разі позитивних результатів експерименту необхідно буде внести зміни до Бюджетного кодексу України.

Озброєння та військова техніка

 Відновлення їх технічної справності — лише вершина айсберга і кардинально не розв’язує проблему. Армія потребує невідкладного масштабного оновлення озброєння. Значна його частина зразка 60-70 років минулого століття морально застаріла і вичерпала потенціал модернізації. З багатьох видів озброєння ми відстали на два покоління порівняно з провідними країнами світу. Поступове зменшення цього розриву безперспективне. Володимир Горбулін ще наприкінці 90-х років пропонував «обійти» пропущені нами етапи і зорієнтуватися на розробці найсучаснішого озброєння. Такі вимоги мають бути поставлені передусім перед вітчизняним оборонно-промисловим комплексом. А для цього слід забезпечити його розвиток. І не лише за рахунок модернізації підприємств. Потребує змін кадрова політика в ОПК. Необхідна продумана система державних заходів, яка б стимулювала прихід в галузь молодих талановитих конструкторів, інженерів, кваліфікованих фахівців. Пропоную основні засади згаданої політики викласти окремим розділом в державній програмі розвитку ОПК, проект якої нині розробляється.

Є й інший бік проблеми: значну частину номенклатури новітнього озброєння і військової техніки Україна неспроможна виробляти самостійно. Тому вже давно на часі визначити шляхи вирішення цієї проблеми. Було б доречно викласти їх в стратегії військово-технічного співробітництва з орієнтацією на відповіді з таких питань:

— яке озброєння доцільно та можливо розробляти і виробляти в кооперації з іншими державами;

— які технології та ліцензії і в яких державах слід закуповувати для організації виробництва озброєння на вітчизняних підприємствах;

— які зразки новітнього озброєння можливо просто закуповувати.

Вибір критеріїв прийнятних для нас відповідей має політичну, військову та економічну складові. Але це окрема розмова.

Соціальна складова перетворень

Довготривале обмеження у фінансуванні Збройних Сил, зниження їх боєздатності, відсутність належнього рівня бойової підготовки, невідповідне особливостям військової служби соціальне забезпечення призвело до втрати мотивації у молоді до військової служби. Тривожні наслідки цього вже достатньо відчутні. Зокрема, на сьогодні майже 50% посад молодших офіцерів не укомплектовані, знижується кількість бажаючих вступити у військові інститути; щороку достроково звільнюється з військової служби чимало високопрофесійних спеціалістів. Особливо це простежується в авіаційних частинах.

Не змінивши такий стан справ, не маємо надії побудувати армію нового зразка.

Як показує світовий досвід, у тому числі військова реформа в Росії, соціальні питання реформи повинні вирішуватися на крок уперед від решти її складових. Адже кінцевий успіх перетворень в армії врешті-решт залежатиме від підтримки їх військовими і в першу чергу офіцерським корпусом.

Проголошувати заяви про повне задоволення соціальних запитів протягом одного-двох років було б відвертим популізмом. Але виробити і неуклінно реалізовувати плани поступового їх вирішення, у тому числі в грошовому забезпеченні та будівництві житла, можливо і необхідно.

Переконаний, що лише за такого реалістичного підходу суспільство сприйме і підтримає дії керівництва України.

Сподіваюсь, що у питанні забезпечення обороноздатності України всі, хто до цього причетні, будуть більше державними діячами, аніж політиками. Перефразовуючи відомі слова Вінстона Черчилля, сказав би так: думаймо про майбутнє України та її Збройних Сил, а не про майбутні вибори.
 

ДОСЬЄ «УК»

Олександр КУЗЬМУК. Народився 17 квітня 1954 р. в селі Дятилівка Славутського району Хмельницької області. Закінчив Харківське вище танкове командне училище, Академію бронетанкових військ, Академію ЗС України. Пройшов шлях від лейтенанта до генерала Армії. Двічі був міністром оборони України, а також Віце-прем’єр-міністром України. Нині депутат Верховної Ради, член Комітету з питань національної безпеки і оборони. Кандидат військових наук. Нагороджений багатьма орденами і медалями.