Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»

Герой роману «Золоте теля» Остап Бендер стверджував, що на кожного громадянина, навіть партійного, тисне атмосферний стовп силою 214 кілограмів. Із притаманною йому емоційністю Остап Ібрагімович скаржився водієві «Антилопи-Гну» Казимирові Козлевичу: «Це науково-медичний факт. І мені це стало віднедавна важко. Ви тільки подумайте! Двісті чотирнадцять кіло! Тиснуть цілу добу, особливо вночі. Я погано сплю». Делікатний Казимир намагався співчувати великому комбінатору.

А ось від сучасної людини герой безсмертного твору навряд чи отримав би хоч крапельку співчуття. Мабуть, він зіткнувся б навіть із заздрістю. Бо ж нині люди, передусім наші співвітчизники, знемагають не стільки під тягарем значно зіпсованого з часу написання «Золотого теляти» повітря, скільки від тиску інформаційного простору. Ось що на нас тисне! З усіх боків. Та так, що складно визначити, в яких одиницях слід вимірювати це психологічне навантаження.

Після повідомлень про сепаратизм, конфлікти, вбитих та поранених на сході країни навіть найбільш стійким не обійтися без заспокійливих пігулок. І уникнути інформаційного тиску стає дедалі складніше. Так і доводиться волокти за собою цей нервовий баласт, немов кирзяки по свіжій ріллі, що залипають чорноземом і з кожним кроком важчають.

Чому я вдався саме до такого аграрного порівняння? Річ у тім, що два тижні відпустки провів у рідному селі на Кіровоградщині, за 300 кілометрів від столиці, де добряче збив тиск інформаційного поля на власну психіку. Будні присвятив корисній фізичній праці, а дві неділі та свято Благовіщення — читанню. Телевізор і радіо вирішив не вмикати. З Інтернетом простіше — його в хаті немає. Це була не принципова відмова від інформаційної голки (визнаю, трохи ганебна для журналіста, який має бути в курсі подій, тим більше у такий складний час), просто захотілося трохи перепочити, відволіктися.

Тягаючи по городу саморобну сівалку, рубаючи й складаючи дрова, заробляючи трудові мозолі й відчуваючи призабутий біль у спині, можливо, за кілька днів уже й почав би перейматися розвинутим у Ясній Поляні вченням Льва Толстого. Однак я не те що філософом не став, а й чистоти експерименту не дотримався. Кілька разів таки вмикав (щоправда, не надовго) телевізор, зокрема натрапив на «гарячі» прийоми деяких кандидатів на посаду президента від жителів Миколаєва і Луганська; тричі на тиждень переглядав передплачену батьками газету для селян, що надходить на день із запізненням. А одного разу не витримав і попросив товариша, в якого гостював, на 10 хвилин допустити до комп’ютера, щоб перевірити електронну пошту.

До речі, односельці не давали мені змоги надовго ізолюватися від зовнішнього світу: попри весняні клопоти на городах, вони непогано відстежували події й охоче ділилися поглядами, інколи безапеляційними. Характеризували політиків (окремим публічним особам краще й не знати, як їх сприймають у гущі народу, для блага якого вони, сердешні, ночей не сплять), радили, які телеканали дивитися, а на чию «говорильню» не звертати жодної уваги.

Довелося спілкуватися і з чоловіками, яких недавно викликали у військкомат і відпустили додому, і з тими, кого відправили служити раніше, дозволивши коротеньку відпустку. Більшість людей засуджували агресію Путіна, обурювалися втручанням Росії у наші внутрішні справи. Стверджували, що моторошно спостерігати провокаційні географічні карти в Інтернеті, на яких південь і схід України перефарбовані у триколор. Мовляв, так наше село, яке в центрі країни, опиниться на кордоні, бо он за тією лісосмугою на обрії поле, а далі вже ліс Одеської області. Південний же край вороги чомусь уперто намагаються приліпити до РФ, хоч у сусідніх селах живуть такі самі українці, яким ще донедавна і на гадку не спадало, що вони хочуть без зміни місця проживання переселитися до «великої імперії».

Утім, не варто ідеалізувати всіх селян, захоплюватися їхніми патріотизмом і свідомістю. Бо є й такі, що звинувачували в усьому Майдан, Америку з Європою. Мені навіть розповідали про чоловіка, який готовий узяти зброю й стріляти в інший бік, бо у нього, мовляв, рука не підніметься на братів-росіян. Очевидно, земляки-українці для нього не рідня, а такі собі зайди на своїх споконвічних землях, а сам він замішаний з якогось іншого тіста. Інформаційний тиск Кремля ефективний і в нашій провінції.

…За півмісяця перебування в селі я пропустив чимало, здавалося б, важливих новин і подій. Однак повернувшись до Києва, все швидко надолужив і дійшов висновку, що проблеми залишилися ті самі, герої й антигерої теж не змінилися. Хоч зміни є: конфлікт загострився, а інформаційний тиск посилився.