ДОСЛІДЖЕННЯ

Дані соціологів, видавців і читачів не збігаються

Микола ПЕТРУШЕНКО, 
Оксана МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»

На думку президента асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, знайти таку людину серед дорослих важко. Особливо він визнав, що долає не більш як двадцять томів. А ось соціологи, які здійснюють дослідження, скільки і як читають українці, констатували, що 4,5% наших співгромадян «ковтають» щомісяця більш як три книжки. Загалом, за їхніми даними, в Україні читає 48,7% дорослого населення.

При цьому, стверджує соціолог Євген Копатько, книжки більше люблять читати жінки. Перевагу віддають любовним романам. А ось чоловіки першістю не поступаються при знайомстві з фантастикою. І все-таки лідерство серед жанрів захопили історичні та детективні твори.

Соціологи констатують, що більше читають в обласних центрах, менше — в селах. Щодня книжку беруть в руки 17,7% дорослого населення, а 21,5% — кілька разів у рік. Звичним книжкам перевагу надає 87% населення. А ось десять відсотків наших співгромадян освоїли електронні носії.

Статистику соціологів Олександр Афонін доповнив власною, економічною, яку вважає об’єктивнішою. Продаж книжок падає: в 2010 році — на 25%, в 2011-му — на 26%, в 2012-му — на 10% При цьому грошообіг практично не змінюється за рахунок подорожчання продукції. Він робить висновок, що твердження, що 48,7% дорослого населення читає книжки, не зовсім відповідає реаліям життя. У нас багато людей, яким соромно зізнатися в протилежному, тому й відповідають позитивно на запитання соціологів, вважає він.

Якщо ж справді стільки читає, то це багато, чи мало? Приміром, в Німеччині з книжкою дружить 65% дорослого населення.

Чи радіти, що десять відсотків наших співгромадян перевагу надають електронним носіям? За словами Олександра Афоніна, у Франції таких один відсоток, а в Німеччині — п’ять. У чому причина нашого лідерства? Україну визнано найбільшою піратською країною в користуванні інтелектуальною продукцією, сказав Олександр Афонін. Любов до електронної книжки це підтверджує, оскільки всі користуються нею безплатно. Така практика, переконаний він, знищує серйозних авторів і видавців.

Як знайти  новинку  у глибинці

Як бачимо, соціологічне опитування дало підстави до глибшого аналізу і роздумів. А продовжити його, мабуть, є сенс таким повідомленням. Традиційно на початку весни невелике районне містечко Миколаїв, що на Львівщині, скликає «Книжкову толоку», на яку цьогоріч прибуло 60 письменників та 20 видавництв і рекордна кількість шанувальників книжки з райцентру й навколишніх сіл. Навіть негода не стала їм на заваді. Найактивнішими покупцями були школярі та їхні батьки: вони  блискавично розкупили всі привезені книжки. А ще треба бачити, з яким захопленням спілкувалися вони з українськими літераторами. Можливо, саме так слід навертати громаду до читання? Та й де взяти вітчизняну книжку нині  в глибинці? Збідніли шкільні й сільські бібліотеки (на придбання книжкових новинок упродовж двох десятиріч хронічно бракує коштів). А, зрештою, й купити книжку в селі ніде, з гіркотою констатують в Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Львівщини.

— Тішить, що хоч тепер нарешті почали шукати вихід із цього занепаду, — ділиться наболілим вчителька рідної мови з Нового Роздолу пані Марія. — Суспільство якось не помітило, як за щоденними клопотами прагматизм знівелював такі  категорії, як духовність і моральність. Відтак бідкаємося про моральний занепад, натомість навіть у селах культивуються інші стандарти, далекі від культурних традицій. Молодь воліє проводити час не за книжкою чи на спортивному майданчику, а в барах. Тож подяка організаторам  «Книжкової  толоки»: й дорослі, і школярі не оминають цього форуму. Тішуся, бо за два дні серед відвідувачів побачила багатьох своїх нинішніх вихованців із книжковими новинками в руках. 

Шкода лишень, кажуть миколаївці, що такі імпрези на районному рівні відбуваються вкрай рідко. Багато хто намагається розгадати феномен  «Толоки», зокрема як вдалося в маленькому містечку організувати  літературний форум всеукраїнського значення, який проводиться на районному рівні? Всі сходяться на одному: відчутна потреба в добрій, розумній книжці, тому й збираються в Миколаєві видавці, автори, які взялися втамовувати духовну спрагу, а не чекати, коли життя само собою внормується і розставить всі цінності на належні їм місця.

Якщо до проведення першої толоки організаторам доводилося ледь не впрошувати видавців приїхати на толоку з книжковою продукцією (останні не були впевнені, що матимуть вигоду від участі у форумі периферійного масштабу), то тепер через брак виставкових площ хоч відмовляй бажаним учасникам.

Завжди охоче відгукуються на запрошення провідні видавництва краю  «Каменяр», «Свічадо», «Кальварія», «Богдан», «Апріорі», «Літопис», «Піраміда» та інші  й книготорговельні підприємства. Хоч часто, як каже голова ради Асоціації  книговидавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк, такі поїздки не приносять заробітків. Бо й за виставкові площі, і дорогу, й роботу працівників у вихідні дні треба заплатити.

Та попри це «Книжкова толока» в райцентрі, якій скептики передбачали короткий вік,  розвивається, розширюється, апробує нові  акції — фестивалі,  презентації, поетичні марафони,  майстер-класи. Важливою є, як зазначила організатор імпрези Люба Хомчак, атмосфера відкритості та щирості. Щойно «Книжкова толока» перегорнула чергову сторінку, а до Миколаєва вже телефонують з інших міст: тамтешні ентузіасти просять поділитися досвідом організації форуму. 

Фото з сайту prodvision.wellnet.me