На зимових Іграх-2010 у Ванкувері українська збірна здобула 19 медалей і посіла п’яте місце в неофіційному командному заліку. Чотири роки потому в Сочі наш доробок виявився вагомішим: 25 нагород, серед яких п’ять — найвищого гатунку. Цей результат дав змогу синьо-жовтій дружині фінішувати четвертою, пропустивши вперед Росію, Німеччину і Канаду.

Під час олімпійських стартів на п’єдестал піднімалися Віталій Лук’яненко і Юлія Батенкова, Максим Яровий і Людмила Павленко, Григорій Вовчинський і Олександра Кононова. А першу нагороду в скарбничку нашої команди на старті змагань принесла Олена Юрковська. У спринті на шість кілометрів сидячи серед спортсменок з ураженням опорно-рухового апарату вона фінішувала третьою, пропустивши вперед лише Андреа Ескау з Німеччини та росіянку Світлану Коновалову.

Знаменитий король біатлону Уле-Ейнар Бьорндален — єдиний стріляючий лижник у світі, якому вдалося на одній олімпіаді виграти все «золото» в своєму улюбленому виді спорту. На Іграх-2002 у Солт-Лейк-Сіті норвежець спочатку переміг у спринті, потім підтвердив невипадковість свого успіху в гонці переслідування, згодом випередив усіх в індивідуальних змаганнях. Золотою крапкою для лідера світового біатлону стала естафета, де не було рівних квартету з Норвегії.

Коли найтитулованіший біатлоніст в історії Олімпійських ігор бив рекорди, Олені Юрковській виповнилося 19 років. У цьому юному віці дівчина, яка народилася на Івано-Франківщині, дебютувала на зимовій Паралімпіаді і без нагород не залишилася.

Фото з сайту wikimedia.org

Справжнім бенефісом для підопічної тренера Валерія Козакова стали наступні Ігри. На трасах італійського Турина Олена наочно продемонструвала, чому біатлоністів називають стріляючими лижниками. Спочатку вона показала спринтерську швидкість у лижних перегонах на 5 км, згодом залишила позаду всіх конкурентів і на дистанції, вдвічі довшій.

Коли ж вийшла на старт біатлонної програми, стало ясно: стріляє Юрковська так само вправно, як долає трасу. Підтвердження цьому — «золото» на дистанціях 7,5 і 10 кілометрів. Багату колекцію нагород головної героїні туринських трас доповнили «срібло» і «бронза» в естафеті три по два з половиною кілометри.

Оргкомітет визнав українку найкращою спортсменкою Ігор-2006.

— Спорт у моєму житті все перевернув, — зізнається мужня дівчина. — Могла замкнутися у своєму маленькому світі, опинитися на краю життя. Тренування і змагання допомогли знайти заняття до душі, загартувати характер, наповнити життя змістом.

Журналісти назвали Олену Юрковську та її друзів по команді спортсменами з необмеженими можливостями. У цьому твердженні немає ніякого перебільшення. Солт-Лейк-Сіті і Турин, Ванкувер і Сочі — із жодного найпрестижнішого старту 31-річна спортсменка не поверталася додому без нагород.

«ДОСЬЄ УК»

Олена ЮРКОВСЬКА. Народилася 27 вересня 1983 року в Коломиї Івано-Франківської області. Заслужений майстер спорту.

На зимовій Паралімпіаді дебютувала в американському Солт-Лейк-Сіті, де в біатлоні та лижних перегонах виборола срібну та дві бронзові медалі. У канадському Ванкувері завоювала золоту, три срібні та одну бронзову медалі.

На Іграх-2006 стала чотириразовою олімпійською чемпіонкою.

Її визнано кращою спортсменкою IX зимової Паралімпіади в Турині.

Переможець у номінації «Герої спортивного року-2006».

У квітні 2006-го Олені присвоїли звання Герой України. Спортсменку нагородили орденом Княгині Ольги третього ступеня.

ПРЯМА МОВА

Валерій СУШКЕВИЧ,
президент Національного
паралімпійського комітету України:

— Це були не змагання, а постійна боротьба за ствердження України на землі країни, яка здійснила агресію стосовно нас. Під час церемонії закриття Ігор українка Людмила Павленко їхала в курточці, закриваючи футболку, на якій слово «мир» було написано трьома мовами — українською, російською і англійською. Організаторам церемонії ми пояснювали, що це поняття супроводжувало Паралімпійські ігри з давніх-давен, що на цей час завжди призупинялися війни. Коли Людмила в’їхала на стадіон «Фішт», мужню українку підтримали прапороносці інших країн, після чого всі вболівальники аплодували.

Ось так ми боролися, так стверджували мир у країні, яка здійснила агресію.