Фестиваль «ЦеГлина» відбувається уже втретє, і щоразу зі світлою метою — сприяння розвитку професійної кераміки в нашій країні, створення майданчика для показу творів молодих і вже відомих керамістів, адже в Україні немає масштабних фестивалів або виставок такого профілю. Цього року «ЦеГлина» представляє роботи 45 художників із різних регіонів, твори яких не спопелилися під пильним поглядом експертної групи.

— Такого, саме керамічного, всеукраїнського фестивалю не існує в Україні, тож у художників і вибору немає. З власних спостережень за роки проведення фестивалю можу сказати, що людей цікавить цей захід. І приємно, що вони залишають його з позитивними емоціями — тими, які й очікували отримати. Звісно, деякі арт-критики кажуть, що це не сучасне мистецтво. Дехто ображається, що його роботи не пройшли відбір. Однак це не означає, що в них погана кераміка, просто ми обрали певний формат і намагаємося його дотримуватися, — резюмує куратор проекту художник-кераміст Олеся Дворак-Галік.

Під згаданим форматом мають на увазі передусім мистецькі об’єкти, які не є зразками ужиткового мистецтва. Тож «ЦеГлина» чекає від молодих художників експериментів, щоб надалі вони представляли більше екстравагантних, цікавих речей, спеціально для фестивалю творили щось нове, а не те, в чому вже вільно купаються.

Яскравими барвами вирізняються неординарні керамічні фігури відомої художниці Неллі Ісупової.

Цього разу глядачам демонструють різні роботи і за темами (побутові, соціальні, психологічні), і за рівнем складності, і за широтою польоту фантазії. Наприклад, вирізняються яскравими барвами неординарні керамічні фігури  Аватар, Полуничка, Чіполіно відомої художниці Неллі Ісупової, яка працює з майолікою, кольоровою глазур’ю.

А ось глиняний «автопортрет» одеської художниці-кераміста Анастасії Тиронової-Романчук представляє внутрішньоособистісний конфлікт. «В масці» — це робота, що відображає мої переживання як художника, страшно показати те, що думаєш. Це маска, за якою хочеться заховатися; маска як символ байдужості до того, що робиш: хай собі люди думають, що думають, а я просто граюся. Однак насправді за маскою є людина, яка думає, що з усім цим робити, — пояснює зміст свого твору мисткиня. — Я живу в Одесі, де не так багато керамістів, і в нас ніде виставляти свої роботи. Єдина можливість, зрозуміла нам, — бути частиною Спілки художників, до якої я й входжу. А все інше — лише приватні виставки. Тоді люди шукають твори закордонних митців, а про наших навіть не знають». Тому про українських сучасних керамістів справді мало знають і зводять їхню діяльність, грубо кажучи, до виготовлення посуду. Прикметно, що на фестивалі деяких художників, попри вельми оригінальні твори-експонати, запитували, чи роблять вони макітри. 

Дарина ФІАЛКО
для «Урядового кур’єра»,
Світлана СКРЯБІНА (фото), 
 «Урядовий кур’єр»