Перед кожним бойовим вильотом він торкається рукою літака, ніби вітається з живою істотою. Говорить спокійно. 

Попри те що головним засобом ураження на фронті поступово стали дрони, артилерія актуальності не втратила і залишається одним з найпотужніших засобів ураження. А в гармашів є козирі, які не можуть перекрити БпЛА. 

«Зате ноги не мерзнуть. Я обожнюю риболовлю, а тепер взимку, коли тріщить мороз, можна виходити на лід і годинами сидіти над лункою. Та й шкарпетки раз у три місяці можна міняти — вони не протираються», — усміхаючись каже захисник Вітчизни.

 Нещодавно став свідком жахливої дорожньо-транспортної аварії на регульованому перехресті біля свого будинку. Приблизно за 15 хвилин до початку комендантської години волонтерський бус з увімкненими маячками намагався проскочити перехрестя на червоне світло і зіткнувся з легковиком, який також перетинав це перехрестя. Очевидно, обидва автомобілі рухались із значним перевищенням швидкості й після зіткнення опинилися на тротуарі. 46-річного водія волонтерського буса від удару викинуло з автомобіля. 

 На майдані Незалежності в Рівному чи не щодня проводжаємо в останню земну дорогу захисників, які перетворюються на наших незрадливих небесних ангелів. За будь­якої погоди стоїть на колінах майдан. Потопає в жовто­блакитних прапорах, квітах. І в невимовній скорботі…

 Серед внутрішньо переміщених осіб з Маріуполя, що обрали місцем тимчасового проживання Тернопіль, є й молоде подружжя Войцеховських Вікторія та Андрій із п’ятирічним синочком. Їм комфортно в цьому місті, кожен займається своєю справою. Для Вікторії це ще й добра нагода вдосконалити свою українську, адже незабаром мовний іспит, до якого вона готується, щоб отримати українське громадянство. Чому покинула росію й так дорожить життям в Україні, — в розмові з Вікторією ВОЙЦЕХОВСЬКОЮ.

Точніше, дуже давно: ще на початку 1980-х років. Ми стояли біля колгоспного гаража сумні, невеселі й розчаровані. Ми — це представники молоді нашого господарства. А насуплені, бо керівники колгоспу відмовили нам у проханні влаштувати зустріч Нового року в сільському клубі, де молодь мала намір посидіти за святковим столом, поспівати та потанцювати біля ялинки. Звісно, ми корегували плани на новорічну ніч і негарними словами називали представників правління, які відхилили нашу заяву.

 Харків’янка Тетяна Ямпольська після повернення в рідне місто знищила багатотисячну бібліотеку російської літератури, яку збирали кілька поколінь її родини. «Я викинула російську літературу, навіть колекційні видання, не продаючи, щоб далі мене вона не йшла».
За її словами, Салтівка, яку розбомбили рашисти, перекреслила російську класику. Тож вигадана гуманістична культура російської літератури залишилася під завалами Маріуполя, Циркунів і Старого Салтова. «росіяни радісно вбивають цивільних, пускають ракети по лікарнях, палять храми. 

Як це — повертатися до життя після тривалого полону? Що відчуває жінка після трирічного утримання в тісній, смердючій і без сонячного світла камері поруч із вбивцями, наркоманками, шахрайками, злодійками? Як тепер навчитися рухатися на відстань більш ніж сім кроків, адже саме таким простором лише сім кроків вперед, ті самі сім назад і по пів години на добу було обмежено наше пересування у в’язниці? 

 Кажуть, що Чингісхан, підійшовши до Бухари, не зміг з ходу штурмом заволодіти містом. Тому обложив його й звернувся до жителів, запропонувавши їм перейти на його бік. Таким пообіцяв безпеку. І дехто з городян пристав на цю пропозицію. Так жителі Бухари  розділилися на дві групи: перша відмовилася підкорятися Чингісхану, а друга погодилася. Хан тоді запевнив останніх, що за допомогу йому вони керуватимуть містом. І в Бухарі почалася війна між прихильниками та ворогами Чингісхана.