Бити байдики у тинейджерів не модно

Якщо дитина допомагає батькам у домашньому господарстві, це правильно і природно, то, кажуть, трудове виховання. А коли дитина йде працювати за гроші, добре це чи погано? Мабуть, однозначної думки щодо цього немає, та останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості працюючих тинейджерів.  Наскільки законною є дитяча праця і що потрібно знати підліткам, які хочуть заробляти, а також їхнім батькам, з’ясовував «Урядовий кур’єр».

Коли дитина починає відчувати себе дорослою? Тоді, коли отримує паспорт, чи коли закінчує школу? А ось мені здається, що це відбувається, коли вона отримує перші самостійно зароблені гроші.

Повертаючись з роботи додому, помітила, що у той самий час, наче за графіком, кудись стрімголов біжить моя тринадцятирічна сусідка. Якось жартома запитала в неї: «Олю, чи не до кавалера, бува? А мама знає?» «Та ні, — відповіла дівчинка, — на роботу. Роздаю рекламу біля метро. Мама знає, адже також запитала, куди я вечорами біжу».

Відверто кажучи, я здивувалася. Родина в Олі якщо й не багата, то принаймні з середніми статками. Тому заробляти, щоб допомогти батькам, їй не потрібно. В «кишенькових», сказала дівчинка, батьки її не обмежують. Проте, на її переконання, зайвих грошей не буває. А куди витратити — завжди придумає. Запропонувала їй підробіток однокласниця, яка до того займалася цим уже місяць. Працюють по кілька годин на вечір. Скільки саме часу — обирають самі. Рекламні листівки отримують від дорослої жінки, яка навіть залишила їм номер свого мобільного, аби тримати зв’язок. Їхніх телефонів не питала: прийшли на роботу — добре, а ні — просто втратять місце. Розрахунок щовечора після закінчення роботи. За годину роботи  по 18 гривень.

— І головне, мені весело проводити час разом із подругою, та ще й власні гроші заробляти, — наголосила школярка. — Відчуваю себе справді дорослою. І в батьків відтепер на диски чи поповнення рахунку мобільного грошей не прошу. Витрачаю самостійно зароблені і… начебто виросла у власних очах, — каже усміхаючись.

Звісно, я запитала, чи знає жінка, яка постачає їх листівками, що дівчата — неповнолітні. Оля трохи знітилася, але зізналася: «Звісно, знає, по нас же видно, що нам немає 18-ти. Але ж ми нічого поганого не робимо. Я й від батьків зовсім не приховувала, одразу розповіла, звідки в мене гроші. І вони не заперечували. Навіть сказали, що підтримують моє рішення, адже так я нарешті дізнаюся, які вони — самостійно зароблені кошти. І цінуватиму їх».

Також Оля розповіла, що дехто з її однокласників знаходять роботу через Інтернет. Але вони з подругою побоялися з таким зв’язуватися, бо невідомо, хто з того боку монітора: нормальний роботодавець чи збоченець або й взагалі торговець людьми.

Розмова з сусідською дівчиною залишила двояке відчуття. З одного боку, і справді добре, що деякі підлітки вечорами не сидять у дворі з пивом і цигарками або вдома за комп’ютером. Та з другого… Оля і її однокласниця — неповнолітні, чи дозволяє закон їм працювати в такому віці? І як щодо сумління тих дорослих, які наймають їх на роботу, звісно ж, без оформлення документів? Що взагалі спонукає неповнолітніх працювати? Чи багато в нас таких підлітків? Працюють вони зазвичай з власної волі чи з примусу, в яких сферах і чи завжди це безпечно?

ЧОМУ ДІТИ ШУКАЮТЬ РОБОТУ?

«У сім’ї на мене не звертають уваги!»

На початку жовтня у ЗМІ обговорювали повідомлення: в Україні працює веб-сайт, на якому пропонують роботу дітям від… 9 років. Тинейджери теж розміщують свої резюме. Тоді це наробило багато галасу. Потім з’явилося повідомлення, що сайтом зайнялися міліція і прокуратура. Однак він діє й досі. Так, 12 листопада ми знайшли оголошення, датоване 8 листопада, про прийом на роботу дітей від 10 років для реклами одягу. Власне, вакансій було мало. Зате резюме від підлітків — хоч відбавляй! Чим пояснюють вони своє бажання працювати і скільки мріють заробляти? Ось кілька резюме із сайту.

«Можу працювати після навчання і у вихідні. Гроші потрібні, бо в сім’ї на мене не звертають уваги і мало дають грошей, а я хочу купувати собі речі. Хочу заробляти в день від 70 гривень, можу працювати по 2 години на день. А у вихідні — по 4 години».

«Мені 13, хочу підробляти, трохи сама себе забезпечувати, бо в батьків і так чимало турбот. Хочу зарплату 100 —150 гривень. Дуже подобається вигулювати собак».

«Вчуся в 7 класі. Живу в хорошій сім’ї, але мені не вистачає грошей на кишенькові витрати. Я чесний, порядний. Можу працювати у будь-який час».

Проглядаючи резюме, ми звернули увагу, що більшість дітей — жителі великих міст. Дуже мало з віддалених райцентрів і сіл. Можливо, там вони зайняті лише навчанням і потреби в підробітках немає? А може, вистачає допомоги батькам у домашньому господарстві? Чи для пошуку роботи Інтернет їм не потрібен? І ще одна цікава подробиця. Чимало 14 — 15-річних у своїх резюме зауважують, що мають досвід роботи, подекуди в таких сферах, що не кожному дорослому до снаги. Іноді читаєш — і навіть не віриться, що це дитина, а не доросла людина з життєвим досвідом і сформованим світоглядом.

Наприклад, 15-річний підліток пише: «Шукаю хороший підробіток або довгострокову роботу. Легко знаходжу спільну мову з людьми, розбираюсь у комп’ютерних технологіях, добре орієнтуюся в соцмережах (можу подати рекламу куди завгодно). Мав справу з продажем майже рік». А це з резюме 14-річної дівчинки: «Хочу працювати з дітьми, можливо, у сфері святкування днів народження. Дуже хочу отримати досвід роботи і заробити гроші для себе і сім’ї. Допомагала знайомим, працюючи адміністратором, а також торгувала в кіоску, де навчилась обходитися з грошима і продавати».

Отже, таке явище, як дитяча праця існує, і від цього вже, здається, нікуди не подінешся. Що це — тинейджерський прагматизм, раннє дорослішання чи ще щось, назви цього в нас ще не придумали? Вочевидь, відповідь на це запитання ще належить знайти, як і на інше — що з цим робити?

До речі, в деяких європейських країнах діти цілком легально працюють з 13 років. Так, у Данії є навіть така категорія робіт — «від 13 до 18». Наприклад, розповсюджувати безплатні газети два — три рази на тиждень, по 2 — 3 години на день. Заробляють цілком пристойно як для дітей. Але «від 13 до 18» означає, що старших на цю роботу вже не візьмуть…

КОМПЕТЕНТНО

Основну відповідальність несуть батьки

Юрій ПАВЛЕНКО,
Уповноважений Президента України з прав дитини:

— На сьогодні в Україні не створено системного і серйозного контролю за  використанням дитячої праці, тому важко оцінити реальні масштаби цього явища, адже немає ретельного аналізу. Останні грунтовні дослідження цієї проблеми було проведено ще 1998 року.

Тому 2012 року офіс Уповноваженого з прав дитини провів власне дослідження шляхом опитування близько чотирьох тисяч неповнолітніх. Отже, можу навести деякі цифри з нього (див. інфографіку — ред.).

Як з’ясувалося, не всі діти, яким доводиться працювати, хочуть цього. Кожен четвертий вказував, що через роботу не має змоги зустрічатися з друзями, кожен третій скаржився на зменшення вільного часу. Кожен сьомий зазначив, що в нього не залишається часу, аби відвідувати гуртки, секції, студії, а кожен десятий навіть змушений пропускати заняття в навчальному закладі.

Лише 5,5% батьків знають, що їхні діти працювали або працюють за грошову винагороду. Річ у тому, що чимало хлопців та дівчат працюють без офіційного оформлення, а тому не зізнаються мамам і татам, що заробляють, а отже, в них є  додаткові кишенькові гроші. Одні бояться, що батьки просто заберуть ці кошти, другі — що взагалі заборонять працювати.

Діти з багатодітних родин працюють частіше. Опитування з’ясувало, що тільки 6% батьків, які мають одну дитину, та 4% родин, де двоє дітей, повідомили, що їхні сини й дочки мали досвід роботи за винагороду. А ось із багатодітних родин 11% татів і мам повідомили, що їхні діти самостійно заробляють — і собі на кишенькові, і родині допомагають матеріально.

 Контроль за використанням дитячої праці на підприємствах здійснює Державна інспекція праці. Реагувати на випадки порушень закону в цій царині мають місцеві органи влади, органи внутрішніх справ, прокуратура. А ще, безумовно, батьки повинні нести основну відповідальність за те, аби їхні діти не наражали себе на небезпеку.

Очевидно, що люди, які наймають дітей на роботу без згоди батьків, порушують законодавство. Неповнолітні працюють неофіційно, а отже, невідомо, чи стосовно них дотримано техніку безпеки. І взагалі, немає жодного контролю, яку ж роботу діти виконують.

Так, ми виявили факт незаконного використання дитячої праці на сільськогосподарських роботах. Діти обробляли буряки, жили в непристосованих приміщеннях (фактично бараках), отримували за важку працю копійки. Усе неофіційно. Батьки знали, де їхні діти. На такі факти, безумовно, було негайне реагування. Проте здивувало інше: жителі села, на полях якого непосильно працювали діти, бачили їх щодня і не повідомили про це навіть у міліцію. Тому звертаюся до дорослих: це ваш обов’язок — повідомити органи внутрішніх справ, місцеву владу, прокуратуру, мене, якщо бачите порушення прав дітей.

Я особисто не проти, якщо діти виконують легку роботу вдома або навіть з 16 років працюють, якщо це оформлено офіційно. Але щоб це не завдавало їм шкоди та не заважало навчанню.

Щодо сайтів в Інтернеті, навколо яких нині точаться суперечки. З тієї інформації, що я там побачив (зміст дитячих резюме, пропозиції роботодавців), вважаю, є підстави для того, щоб правоохоронні органи звернули на них пильну увагу, докладно вивчили та зробили висновок про правомірність їх роботи. Я вже подав звернення до МВС з цього приводу. Сподіваюся, найближчим часом правоохоронці дадуть свою оцінку.

БЛІЦ-ІНТЕРВ'Ю

А як за законом?

Валентина КЛЄЩИКОВА-МАТВЄЄВА,
начальник відділу зв’язківз громадськістю
та ЗМІ Держслужби зайнятості

— З якого віку за вітчизняним законодавством  підлітки мають право працювати з дозволу батьків і з якого — вже без нього?

—  У Кодексі законів про працю України (стаття 188) чітко зазначено, що роботодавець не має права приймати на роботу осіб, молодших за 16 років. Саме в цьому віці молода людина може самостійно прийняти рішення про працевлаштування. Але, як виняток, хлопця або дівчину в 15 років можуть взяти на роботу, якщо на це офіційно дасть згоду однин з батьків або особа, що їх замінює (опікун, піклувальник та інші).

— Яку роботу вони можуть виконувати, а яку ні?

— Учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ можуть виконувати певну роботу у вільний від навчання час. Знову ж таки, обов’язково за згодою батьків. Така робота має бути неважкою (якщо молодій людині не виповнилося 18, вона не повинна піднімати і переміщати речі, маса яких більша за встановлені для них граничні норми) і нешкідливою, аби вона не наражала життя і здоров’я неповнолітнього на небезпеку. Тому до 18 років підлітків заборонено брати на виробництва з важкими або небезпечними умовами праці, а також на підземні роботи.

Ще одна важлива умова —  працювати школяр або студент має не на шкоду навчанню, тобто в час, коли в нього немає занять.

— Чи є до неповнолітніх якісь особливі вимоги при працевлаштуванні?

— Осіб, яким менше за 18 років, приймають на роботу лише після медичного огляду, і в подальшому, до досягнення 21 року, вони щороку мають його проходити.

— Чи можуть підлітки до 16 років звернутися в службу зайнятості?

— 14 — 15-річні хлопці та дівчата можуть звертатися до Державної служби зайнятості. Але статус безробітного вони не отримують, допоки їм не виповниться 16. За винятком тих, які працювали і були звільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату).

Відповідно до законів «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Державна служба зайнятості допомагає, зокрема, випускникам шкіл, професійно-технічних або вищих навчальних закладів, неповнолітнім, дітям-сиротам та підліткам, які ще не досягли 15 років, та, як виняток, влаштуватися на роботу за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють. Ми намагаємося знайти для них роботу відповідно до здібностей, професійної підготовки та освіти, з урахуванням потреб ринку праці.

Також ми інформуємо молодих людей про права та соціальні гарантії, пільги, передбачені законодавством, перш за все щодо надання першого робочого місця. Розповідаємо, що вони мають можливість отримати першу професію за направленням центру зайнятості, в тому числі безпосередньо на виробництві. 

Сумніваєтесь — не зв’язуйтесь!

Ольга ДРОБОТ, психолог:

— Якщо дорослі заробляють гроші, бо зобов’язані це робити, аби утримувати родину, то діти з небідних сімей часто йдуть на роботу для того, щоб ствердитися в середовищі однолітків, що варті чогось і без батьківських надбань. Тобто довести, що вони  самодостатні.

А ще саме в підлітковому віці людина вперше ставить сама собі запитання: хто я? чого я вартий? чого можу досягти і як мені це зробити? За чий рахунок я можу отримати те, чого хочу: взяти у батьків, обдурити когось чи вкрасти, або ж заробити чесною працею, власним талантом та здібностями? І підліток хоче якомога швидше зробити власні висновки та перевірити їх на практиці.

На мою думку, з дозволу та під контролем батьків сучасні підлітки можуть працювати вже років з 14-ти. Проте юридичну відповідальність за них обов’язково має нести один з батьків та роботодавець, як це нині передбачено вітчизняним законодавством для 15-річних. Щоб не порушувалися права дитини. Адже підлітки через свій вік дуже відкриті, до того ж їм бракує досвіду — як самої роботи, так і в спілкуванні з людьми, а нечисті на руку дорослі можуть цим скористатися.

Роботодавець, який бере на роботу підлітка, певною мірою має бути психологом: він повинен пам’ятати і зважати на те, що молода людина робить лише перші кроки, вона вразлива й сором’язлива, часто сумнівається в собі та намагається це приховати. Отже в колективі, де він працює, має панувати особлива атмосфера — поваги, взаємодопомоги і наставництва. Тому такі роботодавці беруть на себе чималу відповідальність. Аби вони бачили сенс у цьому, держава, на моє переконання, має їх заохочувати.

У часи, коли я навчалася в школі, існувало поняття «виробнича практика для школярів». Неповнолітніх запрошували на виробництво і намагалися навчити хоча б азів таких професій, як кухар, швець, токар, слюсар тощо. Тоді нам, звісно, за роботу не платили. Але такі навички давали можливість деяким випускникам одразу після школи влаштуватися на роботу за опанованою спеціальністю.

У пошуках роботи вести переговори через Інтернет я б категорично не радила. Там можна хіба що поцікавитися загальною інформацією про  вакансію. А ось знайомитися з роботодавцем краще з батьками, аби вони побачили, в яку саме робочу атмосферу потрапить їхня дитина.

Якщо є хоча б найменші сумніви, а також якщо роботодавець нехай навіть дуже прозоро натякає на можливість легко, швидко й неофіційно заробити, на це місце роботи краще не йти. Так само раджу вчинити, якщо з’явилося відчуття, що той, хто пропонує роботу, чогось недомовляє, надмірно лестить, обіцяє надто високу зарплату і швидку кар’єру, та при цьому не може чітко пояснити, що саме входитиме в посадові обов’язки підлітка, розповідає про позитивні приклади і не наводить жодного негативного — тобто говорить усе те, що хоче почути дитина через брак досвіду.

РАДЯТЬ ПРАВНИКИ

Кому поскаржитись на роботодавця

Марина ЛЕГЕНЬКА, адвокат Центру
«Ла Страда-Україна»:

— Роботодавці неохоче офіційно працевлаштовують дітей. Законодавство жорстко регламентує використання їхньої праці, встановлюючи обмеження на неї та додаткові соціальні гарантії. Тому для них своєрідний вихід — нелегальне працевлаштування, що є грубим порушенням чинного законодавства України.

На сьогодні з огляду на ситуацію, що склалася в Україні, існує потреба у вдосконаленні механізму контролю за виконанням на практиці чинного законодавства з праці неповнолітніх.

 Про факти порушення слід повідомляти в Державну інспекцію з питань праці, Державну податкову службу, прокуратуру. Сама дитина може поскаржитися, окрім того, ще й до Служби у справах дітей. Також відстоювати права можна в судовому порядку.

На «Дитячу гарячу лінію» Центру «Ла Страда-Україна» надходять дзвінки і від дітей, які бажають працевлаштуватися, і від підлітків, праця яких нині використовується. Звичайно, консультанти «гарячої лінії» надають їм предметні поради щодо працевлаштування: як це має відбуватися правильно і за законом, на що слід звернути увагу, аби при цьому не порушувалися їхні права. Якщо права неповнолітнього вже порушено, наш юрист надасть конкретну пораду: як слід вчинити, залежно від ситуації. Отже, якщо маєте такі проблеми — телефонуйте до нас.

Дітям радимо пам’ятати, що працювати вони можуть виключно у вільний від навчання час, вказуємо на перелік робіт, до яких їх не можуть залучати, а також наголошуємо на їхніх додаткових пільгах, аби вони знали свої права. 

Маріана ЄВСЮКОВА,
директор юридичного департаменту
Центру «Ла Страда-Україна»:

— Закон забороняє використовувати працю дітей до 15 років. Але заборона ця не для самих дітей, а для дорослих — на її використання. Таким чином за незаконне працевлаштування дитини відповідатиме доросла людина, якщо вона на це піде, а не дитина, яка шукає роботу.

Україна взяла на себе зобов’язання захищати дітей від експлуатації. Зокрема в цьому аспекті діють стаття 36 Конвенції ООН про права дитини, стаття 21 Закону України «Про охорону дитинства», а також статі 150, 150-1, 304 Кримінального кодексу.

Побачивши іноформацію про те, що пропонується робота дітям, варто звертатися у Міністерство соціальної політики України — це орган державної влади, відповідальний за дотримання прав дитини в Україні і чиї структурні підрозділи мають повноваження здійснювати контроль за використанням дитячої праці (Державна інспекція праці). Також можна звернутися до прокуратури із запитом щодо законності дій таких роботодавців. 

ВІД РЕДАКЦІЇ

Дозволити, але контролювати

Якщо підліток у вільний від навчання час хоче працювати, напевно, не слід його стримувати. Адже саме сучасне життя спонукає його до цього, хоча і з різною мотивацією: фінансово допомогти родині, мати власні кишенькові гроші, самоствердитися й отримати авторитет у середовищі однолітків тощо. Часто й батьки не заперечують. Мовляв, нехай син чи дочка краще дорослішають через заробляння власних грошей, ніж через погані звички — спиртне, сигарети, наркотики.

Головна ж проблема в тому, що не всі школярі, та й роботодавці, визнають законодавчо встановлене обмеження за віком. А тому 12—13-річних, які вже можуть, скажімо, роздавати рекламу, беруть на роботу, проте неофіційно. А це означає, що ніхто і ніяк не контролює, чи не порушує такий роботодавець права неповнолітнього, чи завжди вчасно та в повному обсязі розраховується з ним та чи не заохочує до праці у шкідливих або надважких умовах, чи взагалі не дурить та не експлуатує наївну й довірливу дитину.

А тому, з одного боку, можливо, є сенс переглянути вікові законодавчі обмеження для підлітків щодо працевлаштування й осучаснити їх відповідно до реалій життя: з 15 до 14 або й 13 років. З другого ж, напевно, якомога пильніше цей процес має контролювати держава. А найкраще це робити, пропонуючи неповнолітнім підробіток саме на державних підприємствах, де все легально і законно. Можливо, заробіток буде й невеликий, але й державі користь, і батьки будуть впевнені, що син чи дочка у безпеці здобувають перший досвід трудових відносин.