11 вересня рішенням уряду було створено Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції. Строк незначний, однак служба вже успішно працює. Що встигла зробити — про це розмова з її очільником Артуром ДЕРЕВ’ЯНКОМ.
— Артуре Валентиновичу, останнім часом у нас багато спекулюють на темі соцзахисту учасників АТО. Кажуть, не працюють закони, держава не виконує свої зобов’язання перед цими людьми та їхніми родинами. Чи є підстави для подібних звинувачень?
— Повірте, ми теж турбуємося про них — справжніх патріотів України, про родини загиблих і поранених. Минуло трохи більше місяця, як створено Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції, та ми вже немало встигли зробити.
А працюємо практично з коліс. Створення нової служби, хоч і на основі Служби з питань інвалідів та ветеранів України, яка ліквідується, — справа непроста. Щоправда, десь 75% працівників «старої» структури ми забираємо в штат новоствореної, головним завданням якої і буде реабілітація ветеранів війни та учасників АТО — нової категорії ветеранів, яка нині з’явилася в Україні.
Звісно, стикаємося з проблемами, адже багато чого робимо вперше. Деякі документи, які стосуються цих людей, можливо, потребують доопрацювання і не завжди дають змогу у повному обсязі надати необхідні пільги учасникам АТО. Але ми над цим активно працюємо, і ситуація вже змінюється на краще.
— А які конкретно соціальні гарантії мають учасники АТО?
— По-перше, забезпечення їх адаптацією та психологічною реабілітацією. По-друге, вирішувати питання санаторно-курортного лікування, надавати технічні та інші засоби реабілітації, житло, освітні послуги, забезпечувати соціальну та професійну адаптацію військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, тощо.
Усе це — реалізація державної політики у сфері захисту ветеранів війни та учасників АТО. Звісно, в положенні про службу всього не передбачиш. Життя вносить корективи і доповнення в завдання.
— Одне з таких важливих завдань — надання статусу учасника АТО.
— Скажу одразу, що такого статусу, як учасник АТО, де-юре не існує. Для отримання соціальних гарантій учасникам АТО необхідно отримати статус учасника бойових дій.
— Як отримати цей статус? Хто має на нього право?
— Цю процедуру передбачено і прописано в Порядку про надання статусу учасника бойових дій (Постанова КМУ від 20 серпня 2014 р. №413). Якщо це військовослужбовець або людина, яка стоїть на обліку у державній силовій структурі чи бере безпосередню участь в АТО (або в зоні її проведення в іншій якості), то вона обов’язково має право отримати статус учасника бойових дій.
— Це за законом. А як у житті?
— На практиці командири військових частин у місячний термін після завершення військовослужбовцем виконання завдань АТО в районах її проведення зобов’язані подати на розгляд відомчої комісій відповідні довідки про участь військовослужбовця в АТО та документи, які є підставою для надання йому статусу учасника бойових дій. Тобто в першу чергу потрібно звертатися у відомчі комісії в Міноборони, МВС, Нацгвардії, СБУ.
— Не всі під рукою мають Порядок про надання статусу учасника бойових дій і можливість ознайомитися з ним. Нагадайте: що конкретно потрібно?
— Потрібно надати відомчій комісії документи про безпосереднє залучення до виконання завдань АТО в районах її проведення (посвідчення про відрядження, довідка військової частини, витяги з наказів командира військової частини, військкомату, листи нарядів, витяги із журналів бойових дій, графіків несення служби тощо). Після опрацювання цих документів комісія офіційно подає їх на розгляд у міжвідомчу комісію з питань надання статусу учасника бойових дій.
Міжвідомчу комісію ми утворили, вона вже працює у нашій службі. Її легітимність затверджено наказом Мінсоцполітики. І хоча ще потрібно пройти певні процедури, пов’язані з реєстрацією в Мін’юсті, вона вже працює. Від відомчих комісій надходять документи, і ми їх розглядаємо, виносимо рішення.
—Відомчі комісії теж переживають процес становлення?
— Більшість з них працювали і раніше. Нові відомчі комісій останнім часом були утворені лише в трьох центральних органах виконавчої влади — пенітенціарній службі, Державній службі спецзв’язку та ДСНС. В Міноборони, МВС, СБУ такі комісії надавали статус учасників бойових дій військовослужбовцям, які виконували миротворчу місію, займалися розмінуванням тощо.
Раніше роботу гальмувала проблема з визначенням дат, чітких меж і зон АТО. Над цим працювала СБУ, і це питання вже практично вирішено. Відповідним наказом межами зони АТО визначено Донеччину і Луганщину. Служба вже отримала від СБУ ці головні критерії, що дасть змогу суттєво активізувати діяльність відомчих і, звісно, міжвідомчої комісій.
— Які питання щодо надання статусу учасника бойових дій у зоні АТО ще не вирішено?
— Є проблема тільки з тими підрозділами, які ще ніде не стоять на обліку і нікому не підпорядковані. Це 5-й і 9-й батальйони Добровольчого українського корпусу «Правого сектору» та підрозділ ОУН. Решта добровольчих батальйонів підпорядковані Міноборони, МВС, Нацгвардії, СБУ тощо, тож перебувають у законодавчому полі.
— Чому тоді від учасників АТО та їхніх родичів в органи державної влади надходять скарги?
— Бо навіть у цих підрозділах є люди, добровольці, які ще не стали на облік. Вони воюють, зазнають поранень, гинуть… Як кажуть, на власний страх і ризик.
Користуючись нагодою, хочу звернутися до всіх командирів підрозділів і закликати їх, щоб усіх цих людей вони обов’язково взяли на облік. Бо, не дай Боже, з ними щось трапиться, то їхні сім’ї за законом не матимуть права на отримання державної допомоги.
— Які види допомоги і пільги передбачено сім’ям учасників АТО, що загинули?
— На сім’ї військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу МВС, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час виконання службових обов’язків, також поширюється чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Також відповідно до Постанови КМУ від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» членам сім’ї загиблого призначають і виплачують одноразову грошову допомогу в розмірі 500 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім’ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця. Нині це 609 тисяч гривень.
— А як бути з тими, хто воював і вже загинув не облікованим?
— Це проблема. Адже сім’ї цих людей сподіваються на фінансову підтримку від держави. Але як тепер це узгодити із законодавством, документально? Доводити це складно, хоча треба, можливо, і через суди. Також було б доцільно з ініціативи нашої служби, за сприяння Мінсоцполітики і народних депутатів внести зміни у законодавство для виправлення такої соціальної несправедливості.
Стикаємося й з іншими проблемами. Приміром, до нас звернулася Валентина, дружина бійця-добровольця батальйону «Айдар» Миколи Королька з Волині. Жінка надала всі довідки щодо його участі в АТО під Луганськом та довідку з центральної військово-лікарської комісії Міноборони щодо факту його загибелі та причини смерті. Родина має право на одноразову грошову допомогу, і тут проблем немає. Але залишилися двоє малих дітей (9 місяців і 2,5 року) загиблого, які мають право на пенсію. Для її оформлення необхідна довідка від командира військової частини про вибуття М. Королька зі списків особового складу військової частини у зв’язку із загибеллю. Отримати її жінка не може майже місяць, хоча зверталася в усі інстанції. Зокрема й у Міноборони, де з’ясувалося, що його… немає в списку загиблих. Також, з її слів, відмовили і в СБУ. Нині наша служба звернулася до командування частини з офіційним запитом. Сподіваємося довести цю справу до логічного завершення.
Війна триває, з’являються нові проблемні ситуації. Для швидкого їх розв’язання потрібна чітка і злагоджена робота всіх відомств та державних установ. Прошу і юристів, правозахисників, які можуть нам допомогти, щоб ми не зустрічалися в форматі звинувачень, нападок на владу. Давайте разом працювати, аби допомогти учасникам АТО і їхнім родинам.
Надання статусу учасника бойових дій — важлива справа. Але не потрібно на цьому спекулювати. Зокрема, вимагати швидкої відповіді на запитання: коли буде надано статус учасникам АТО, скільки їх буде? Їх може бути і 50 тисяч, і 60! Ми вже створили центральний реєстр учасників АТО. Він ще не зовсім досконалий, але робота триває. Під нього підбираємо надійні і перевірені програми ЄДАРП — Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
— Навіщо цей реєстр?
— Насамперед, щоб інтегрувати і адаптувати цей реєстр в уже існуючу систему соцзахисту громадян. І щоб держава могла правильно і за законом розподіляти кошти по областях. Ми просимо командирів, навіть тих підрозділів, які мають грифи таємності, щоб нам таку інформацію надавали.
Чому це так важливо? Скажімо, в якійсь області створено лише один добровольчий батальйон, а від Київщини на Донбасі воює 10 військових частин і 5 добровольчих батальйонів… Є різниця між цими цифрами?! Маємо дивитися на це з державної точки зору і дбати про всіх учасників АТО.
Звісно, є і позитивні приклади. Ось один із них. Паспорт бійця-добровольця із Сумщини Вячеслава Буйновського згорів під час бою, в якому він втратив праву руку і ногу. Зусиллями багатьох людей і держустанов документи солдату-герою вдалося поновити швидко, хоч і не без складнощів. І надалі держава, за яку мужньо воював Вячеслав, піклуватиметься про нього. Коли заживуть рани, йому зроблять протезування руки і ноги державним коштом.
Кажуть, краще по-справжньому допомогти одній людині чи родині, аніж публічно на різних передвиборчих ток-шоу освідчуватися в палкій любові до всього людства. У правдивості цих слів ми в нашій службі переконуємося щодня. Особливо у цей надважкий для України час.
Михайло КАМІНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Артур ДЕРЕВ’ЯНКО. Народився 1964 року в м. Кіровограді. У 1986-му закінчив Київське вище загальновійськове училище імені М. В. Фрунзе. У 1993—1994 рр. навчався у командно-штабному коледжі морської піхоти США. У 2006-му закінчив Івано-Франківський національний університет нафти і газу. У 1987—1988 рр. виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. За успішне виконання бойових завдань його нагороджено орденом Червоного прапора, трьома орденами Червоної зірки. У 1986—1987 роках брав участь у миротворчій операції в колишній Югославії.
У 2012-му його було удостоєно ордена «За заслуги» III ступеня. Має інші державні відзнаки. Полковник запасу.
Ми в Google+