Факт залишається фактом: минає вже четвертий місяць, як наші головні борці з корупцією — народні депутати залишили питання запобігання корупції в країні без будь-якого правового регулювання. І це зроблено, за оцінками авторитетних правознавців, відверто і цинічно. Суть питання — у заключному положенні згаданого закону, який Верховна Рада ухвалила 14 жовтня минулого року. В ньому зазначено: закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і вводиться в дію через шість місяців (тобто 25 квітня 2015 року. — Авт.) з дня набрання ним чинності. У заключному положенні вказано: визнати такими, що втратили чинність, закони «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про правила етичної поведінки».

Знову пішли старим колом?

— Таку хитру юридичну формулу «набирає чинності з дня … та вводиться в дію…» вперше придумали (і «благословив» Конституційний Суд) ще у 2009 році, — пояснив Микола Хавронюк, відомий правознавець-криміналіст, доктор юридичних наук, заслужений юрист України. — Відповідно до заключних положень усіх трьох ухвалених тоді антикорупційних законів, кожен із них набирав чинності з дня публікації і вводився у дію з 1 січня 2010 року. До речі, й у 2011-му жоден із антикорупційних законів теж практично не діяв шість місяців(!).

Тепер уже й за нової влади ситуація повторюється .

Микола Іванович аргументовано і доказово звернув на це увагу законотворців ще 7 листопада минулого року на сторінках видання «Дзеркало тижня» у статті «Боротьбу з корупцією припинено. Cui prodest?»

Але парламент мовчки і надовго залишив без будь-якого правового регулювання чимало важливих антикорупційних питань — таких, як декларування держслужбовцями та депутатами майна, доходів і витрат, спеціальні перевірки кандидатів на державні посади, проведення антикорупційної експертизи законопроектів. Наприклад, декларування за новим законом почнеться лише з квітня 2016-го.

— Реально весь пакет антикорупційних законів може запрацювати лише наприкінці цього року, — доповнює колегу Василь Шакун, доктор юридичних наук, член-кореспондент Національної академії правових наук України. — І лише за умови, коли буде ухвалено нові Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий кодекси та Кодекс про адміністративні правопорушення. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс нині — це, мабуть, найсуттєвіша перешкода у боротьбі зі злочинністю. Адже свого часу його ухвалили без урахування нинішніх реалій і реформування прокуратури й міліції.

Відсутність у практиці українського судочинства минулого і нинішнього років резонансних корупційних справ, доведених до винесення заслужених вироків, мої співрозмовники пов’язують і зі згаданими недосконалостями кримінального законодавства, і з позицією суддів, і з потужним спротивом реформам або навіть відвертим саботажем антикорупційних кроків у багатьох виконавчих структурах. Приміром, про це безпосередньо сказав на прес-конференції напередодні нового року Володимир Демчишин, міністр енергетики та вугільної промисловості. «У міністерстві працює 300 осіб. Усі організації пов’язані з якимись групами за інтересами, тому персонал перейнявся цими інтересами — а це і саботаж, і документи, які я ініціюю, десь стопорять, десь гублять.

Близько 20—25% коштів продовжують розкрадати в Міноборони, кадри якого нібито вже докорінно оновили. За словами Юрія Бірюкова, радника Президента України, який назвав ці цифри на 5 каналі, «практично в кожному договорі — або ціна завищена, або фірма-одноденка, або порушено процедуру».

Певне, старі корупційні схеми отримали нових господарів. І, мабуть, не лише у вже згаданих відомствах. Бо «половина держапарату, за словами Арсенія Яценюка, працює після Майдану так само, як і до Майдану». Тож не дивно, що нинішні «масштаби розкрадань у вищих ешелонах влади — заявив з трибуни Верховної Ради Віталій Ярема — відверто вражають. Реалізація тіньових схем спустошує бюджети всіх рівнів, завдає мільярдних збитків державі у банківській системі, нафтогазовій і транспортній галузях й в аграрному секторі економіки». Зусилля правоохоронців у протидії корупційним проявам, за словами вже колишнього Генерального прокурора, переважно марні через позицію суддів: «із 788 корупціонерів лише 35 отримали реальний термін покарання — решта вийшли на волю».

Тому висновок тут однозначний: потрібно негайно завершувати реформування судової системи, міняти її докорінно, прописуючи чіткий і однозначний механізм відповідальності суддів за злочинні й абсолютно корумповані рішення. Поки що ми бачимо лише монолітний спротив тих, кого влаштовує статус-кво, хто лише декларує бажання робити реформи. Тож не випадковою була жорстка заява Петра Порошенка, яку він зробив 10 лютого у Верховній Раді: «Народ не вибачить нам нового затягування — як щодо судової системи, так і щодо Антикорупційного бюро».

Не винаходьте велосипеда — виконайте рекомендації FАТF

Українське суспільство, яке докорінно змінила Революція гідності й війна на сході, безумовно не вибачить і відвертого гальмування народними обранцями введення в дію Закону України «Про запобігання корупції», з якого ми почали розмову. Він має запрацювати, як уже зазначалося, аж через півроку після набуття чинності. На думку професора Василя Шакуна, можливо, це зроблено навмисно, щоб виграти час для подачі апеляцій для тих осіб, яких уже звільнено з посад за вчинення корупційних правопорушень. А таких уже сотні.

— Десятки прикладів повернення їх у судовому порядку на раніше займані посади дають підстави припускати про саме такі наміри колишніх законотворців.

— А чому ж нинішній склад парламенту не прискорив уведення в дію цього закону — не вніс відповідної поправки?

— Тому, що більшість навіть новообраних народних депутатів може вже завтра потрапити під дію цього антикорупційного закону. Приміром, у частині легалізації (відмивання) злочинних доходів.

До речі, в інструментарії FATF (міжнародна група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей), взаємодія України з якою почалася з перших днів незалежності, чимало конкретних і чітких рекомендацій. Але історія цих відносин засвідчує «недостатнє, м’яко кажучи, використання» Києвом згаданого інструментарію протидії, запобігання корупції та легалізації (відмиванню) злочинних доходів. Жоден склад парламенту й урядів за роки незалежності не запровадив на практиці найкращий світовий досвід боротьби з корупцією. Внесення змін у відповідні закони було декларативним і не змінило ситуації: як крали — так і крадуть, навіть ще більше. Тому нині Україну вважають однією з найкорумпованіших країн. У нас і досі процвітають сотні фіктивних компаній, не доступною для суспільства залишається інформація про доходи і витрати публічних осіб, про угоди у межах державних закупівель… Не встановлено адекватних покарань за порушення законодавства з відмивання злочинних доходів. Наприклад, за умисне неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції підприємців в Україні карають штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У США (а народні депутати про це вочевидь знають. — Авт.) за такі злочини позбавляють волі на термін від 10 до 20 років. В Англії аналогічне покарання, за даними Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, становить від 6 до 14 років, а в Італії — від 7 до 12 років. Тож не дивує цифра, яку оприлюднила торік Державна фіскальна служба: в 2013 році діяльність фіктивних фірм послуг призвела до втрат із держбюджету 200 мільярдів гривень. А скільки грошей не потрапило в державну скарбницю торік?

Мабуть, не менше тих обсягів заробітної плати, яку в Україні щорічно виплачують у конвертах. За словами міністра фінансів Наталії Яресько, сума тіньової заробітної плати, за різними оцінками, становить приблизно 200 мільярдів гривень. Пані Наталія хоче вивести з тіні ці кошти. Хочеться лише побажати їй успіху в таких благих намірах.

А ось якби до згаданих 400 мільярдів гривень та додати ще близько 6 мільярдів, які Україна щорічно втрачає від кіпрської конвенції… Тоді, можливо, довелося б менше благати західних кредиторів позичити нам украй потрібні мільярди доларів. Але нова Верховна Рада не поспішає підтримувати запропоновані урядом заходи для боротьби з великим бізнесом, що ухиляється від сплати податків за допомогою офшорних схем. Чи довго ще чекатимемо, коли парламентська більшість нарешті денонсує конвенцію про уникнення подвійного оподаткування з Кіпром?